Ця держава має відношення до Київської Русі як морська свинка до моря

Окей, уявімо ситуацію. Ти заходиш у зоомагазин, бачиш милу пухнасту істоту в клітці з написом “морська свинка”, і такий:

- “Вау! Це точно якийсь маленький капітан Немо! Візьму її і попливу в Карибське море!”

Але через 5 хвилин реальність б’є тебе по обличчю: морська свинка не вміє плавати, не любить воду і взагалі-то її максимум - сидіти в кутку і жувати капусту.

Приблизно така сама ситуація з Росією і Київською Руссю. По їх словах, вони - “нащадки великої цивілізації Київської Русі”. На ділі - “морська свинка, яка не знає, де взагалі це Київ”.

Як усе було насправді

Київська Русь виникла у IX столітті навколо Києва. Логічно, так? Київ - Київська Русь.

Це була держава, створена здебільшого східними слов’янами, трохи норманами (це такі вікінги на мінімалках) і великою порцією політичної магії. Тут тусувалися такі хлопці, як князь Володимир Великий, який хрестив Русь, і Ярослав Мудрий, який складав закони краще за деяких сучасних парламентаріїв.

І от поки Київська Русь розвивається, будує собори, пише “Повість врем’яних літ”, майбутні московити тим часом сидять у лісах, ганяються за ведмедями і в кращому випадку щось мукають собі під ніс.

Московія, тобто те, що пізніше стане Росією, взагалі з’явиться на карті тільки через кілька століть - десь у 1147 році вперше згадується Москва. А тоді Київська Русь уже потихеньку котиться під гору через політичні чвари, братовбивчі війни і монгольське вторгнення.

Тобто на момент, коли Москва тільки народжується, Київська Русь була як окрема держава, не зовсім жива, але була.

Якби це була сімейна вечеря, Київська Русь уже б лежала під столом, а Москва тільки б прийшла і запитала, чи ще є олів’є.

А як же “спільне коріння”?

Так, певне коріння є. Східні слов’яни були спільними предками і для українців, і для росіян (нажаль). Але от проблема: спільне коріння - це як спільний прапрадід. Він у всіх був, але це не значить, що ти маєш право забрати собі його будинок у Київі тільки тому, що ваш прапрадід колись жив там.

Тим більше, коли Московія почала формувати свою культуру, вона вже мала дуже сильний вплив Золотої Орди - монголів і татар. Московські князі платили данину ханам, брали в них ярлики на князювання і взагалі вчилися політичній грі у степових лідерів. І якщо Київська Русь орієнтувалася на Візантію (тобто Римська імперія, назва Візантія з’явилась тільки після її знищення, для приниження), то Москва вчилася у Золотої Орди - дуже інша школа життя.

Це якби Київська Русь була таким собі юним айтішником, який кодить стартапи, а Москва - хлопцем, який навчився виживати, продаючи сушену рибу на ринку серед кочівників.

Чому Росія так вперлася в Київську Русь?

Тому що престиж. Бо сказати “ми нащадки Київської Русі” звучить круто. Це як прийти на тусовку і сказати, що твій прадід був рок-зіркою.

Але якщо копнути трохи глибше, виявляється, що ти скоріше пра-пра-правнук того хлопця, який продавав квитки на його концерт.

І щоб це все прикрити, російська історіографія придумала історичну магію: “трансляцію спадщини”. Типу спадщина Київської Русі якимось дивним чином мігрувала в Москву, бо… ну, бо ми так сказали.

Тобто Київська Русь, яка буквально сиділа на Дніпрі, по волі якогось історичного Wi-Fi передала свої права Москві, яка сиділа в болотах Оки.

Підсумок

Отже, зв’язок між Росією і Київською Руссю такий самий, як зв’язок між морською свинкою і морем: спільна назва - є, реальний зв’язок - фактично відсутній.

Київська Русь - це українська спадщина, яка через століття дала початок українській нації. Росія ж - інша історична гілка, яка розвивалася під зовсім іншими впливами.

Тому наступного разу, коли хтось скаже, що Росія - це Київська Русь 2.0, просто уяв
іть морську свинку в капітанському кашкеті, яка намагається керувати крейсером.

І сміливо скажіть: “Ні, чувак. Це навіть не близько.”

Климчук Артемія

10 найнебезпечніших аеропортів світу, де посадка — справжня пригода

Більшість із нас звикли думати, що політ літаком — це найбезпечніший вид транспорту. І справді, сучасна авіація має високі стандарти безпеки. Але є аеропорти, де навіть найдосвідченіші пілоти відчувають адреналін під час зльоту чи посадки. Причини різні: складний рельєф, короткі злітно-посадкові смуги, нестабільна погода чи розташування прямо серед гір і океану.

Ось 10 найнебезпечніших аеропортів світу, які перетворюють звичайний переліт на справжню екстремальну пригоду.

1. Аеропорт Тенцинг-Хілларі, Лукла (Непал)

Відомий як «ворота до Евересту». Злітна смуга довжиною лише 527 метрів розташована в горах на висоті понад 2,8 км. Тут часті тумани й сильний вітер, а помилка пілота може коштувати дорого.

2. Аеропорт Паро (Бутан)

Оточений гімалайськими вершинами заввишки понад 5 тисяч метрів. Посадку можуть здійснювати лише кілька десятків пілотів у світі, які мають спеціальну ліцензію.

3. Аеропорт Куршевель (Франція)

Цей гірськолижний курорт славиться не лише трасами, а й екстремальним аеропортом. Смуга має довжину лише 537 метрів і нахил під кутом, щоб літаки могли гальмувати.

4. Аеропорт Принцеси Юліани, Сент-Мартін (Кариби)

Знаменитий тим, що літаки пролітають буквально в кількох метрах над пляжем Махо. Видовище вражаюче, але для пілотів це виклик — посадка вимагає максимальної точності.

5. Аеропорт Мадейри (Португалія)

Збудований частково на естакадах прямо над океаном. Сильні бокові вітри та коротка смуга роблять посадку непростою.

6. Аеропорт Гібралтару

Його злітна смуга перетинається… з автомобільною дорогою. Коли приземляється літак, рух машин зупиняють шлагбаумами, як на залізничному переїзді.

7. Аеропорт Хуанчо-Іраускін, Сабі (Карибські острови)

Найкоротша комерційна злітна смуга у світі — лише 400 метрів. З одного боку океан, з іншого — скелі. Тут літають тільки маленькі літаки.

8. Аеропорт Кай Так (Гонконг, закритий у 1998 р.)

Хоча він уже не працює, але вартий згадки. Літаки під час заходу на посадку проходили між хмарочосами, а на фінальному етапі робили різкий поворот.

9. Аеропорт М’яньма — Тонконтін (Гондурас)

Оточений горами, зі складним заходом на посадку та короткою смугою. Пілоти мають виконати різкий маневр перед самим торканням шасі.

10. Аеропорт Бара (Шотландія)

Єдиний у світі аеропорт, де посадка відбувається прямо на пляжі. Розклад рейсів залежить від припливів, адже злітно-посадкова смуга — це звичайний пісок.

Попри всі ризики, ці аеропорти продовжують працювати і приймати тисячі пасажирів щороку. Для пілотів — це виклик і демонстрація майстерності, а для мандрівників — унікальний досвід і порція адреналіну.

Якщо ви мрієте про подорожі з ноткою екстриму, варто відвідати хоча б один із цих аеропортів. Але будьте готові: посадка там — не для слабких нервів!

Радіонова Тетяна

Корисні вправи для зору та спини, якщо ви постійно працюєте за комп’ютером

Корисні вправи для зору, якщо ви постійно працюєте за комп’ютером

Тривала робота за комп’ютером може призвести до втоми очей, сухості, головного болю та навіть погіршення зору. Але хороша новина: кілька простих вправ допоможуть зняти напруження та зберегти здоров’я очей.

Чому очі втомлюються за комп’ютером

Під час роботи ми менше моргаємо, дивимося на екран з однієї відстані й під одним кутом. Це призводить до:

-пересихання слизової оболонки ока;
-спазму акомодації (коли м’язи ока “застигають” в одному положенні);
-перевантаження зорового нерва.

5 корисних вправ для очей

1. Правило 20–20–20
-Кожні 20 хвилин дивіться на предмет, який знаходиться за 20 футів (приблизно 6 метрів) від вас, протягом 20 секунд. Це допомагає очам розслабитися.

2. “Вісімки”

-Уявіть перед собою велику горизонтальну цифру 8.

-Повільно “малюйте” її очима в один бік 5 разів, потім в інший бік 5 разів.

3. Фокусування

-Витягніть руку з піднятим великим пальцем.

-Сфокусуйтеся на пальці на відстані 30–40 см.

-Потім переведіть погляд на об’єкт, що знаходиться далеко.

-Повторіть 10–15 разів.

4. Швидке моргання

-Моргаєте швидко протягом 10 секунд, щоб зволожити очі та зменшити сухість.

5. Пальмінг

-Розітріть долоні, щоб вони стали теплими.

-Закрийте очі й прикрийте їх долонями так, щоб не тиснути на повіки, але й не пропускати світло.

-Розслабтесь на 1–2 хвилини, уявляючи темряву.

Додаткові поради

Використовуйте зволожуючі краплі, якщо відчуваєте сухість.

Налаштуйте яскравість і контраст екрану під рівень освітлення в кімнаті.

Робіть перерви не тільки для очей, але й для тіла — пройдіться, розімніть шию та плечі.

Регулярне виконання простих вправ допоможе уникнути синдрому “втомленого ока” та зберегти здоровий зір навіть при інтенсивній роботі за комп’ютером.

Прості та ефективні вправи для спини, якщо ви працюєте за комп’ютером

Тривале сидіння за столом може призвести до болю в спині, шиї та плечах. Регулярні короткі перерви та прості вправи допоможуть уникнути дискомфорту і зберегти здоров’я хребта.

Чому спина страждає під час роботи за комп’ютером

-неправильна постава і нахил голови вперед.

-постійне напруження м’язів шиї та плечей.

-недостатня рухливість хребта.

5 простих вправ для здорової спини

1. Котяча спина

-Станьте на коліна, руки — на підлозі під плечима.

-На вдиху прогніться в попереку і підніміть голову.

-На видиху округліть спину і опустіть голову.

-Повторіть 8–10 разів.

2. Потягування сидячи

-Сидячи на стільці, підніміть руки вгору і потягніться максимально високо.

-Зробіть 5–6 глибоких вдихів, відчуваючи, як розтягується спина.

3. Скручування тулуба

-Сидячи прямо, покладіть праву руку на спинку стільця.

-Поверніться тулубом вправо, затримайтеся на 10 секунд.

-Повторіть у інший бік.

4. Зведення лопаток

-Сидячи або стоячи, зігніть руки в ліктях під прямим кутом.

-Зводьте лопатки разом, відчуваючи напруження в міжлопатковій зоні.

-Повторіть 10–12 разів.

5. Нахили голови

-Повільно нахиляйте голову вперед, назад, вліво і вправо.

-Кожен рух робіть повільно, без ривків, по 5 повторів у кожну сторону.

Простий комплекс вправ допоможе уникнути болю та скованості, зберегти гнучкість і гарне самопочуття навіть при багатогодинній роботі за комп’ютером.

Радіонова Тетяна

Чи варто вірити в прикмети?

«Прикмети – це символи, які в повсякденному житті ми використовуємо для прогнозування майбутніх подій або пояснення минулих», – каже лікар-психоаналітик Ігор В’ячеславович Лях. – Всі прикмети умовно можна розділити на дві категорії: загальноприйняті, наприклад, чорна кішка або число 13, і індивідуальні – ті, які поширюються тільки на конкретну людину – сукню, що приносить невдачу, і т.д. Складно сказати, коли вперше з’явилися прикмети, але можна з упевненістю стверджувати, що їх кількість… незмінно збільшується! Цей факт різко суперечить твердженням, що з розвитком цивілізації і науки люди стають більш раціональними і не звертають уваги на такі дрібниці, як чорна кішка, яка перебігла дорогу. Ми пам’ятаємо прикмети, про які розповідали нам наші бабусі, і придумуємо нові, характерні для нашого часу. Досить часто вони не збігаються з об’єктивною реальністю, а часом і зовсім відбувається щось прямо протилежне тому, що обіцяла прикмета. Однак багато людей, як і раніше, в них беззастережно вірять».

Вони – наше спасіння?

Прикмети – це своєрідна несвідома психологічна спроба підготуватись до неприємностей. Адже народна мудрість говорить: «Попереджений – значить, озброєний». Не секрет, що свої прикмети є у льотчиків, спортсменів і лікарів. Вважається, що сидіти на столі в лікарні – до небіжчика, а якщо у актора текст ролі впав на підлогу, то він повинен обов’язково сісти на нього, а потім піднятися – інакше гра буде погана. У льотчиків вважається поганим знаком фотографуватися перед польотом. Для моряків погана прикмета показувати пальцем на небо. Це загрожує штормом або повним штилем. А пожежні кажуть, мовляв, якщо під час чергування почистити черевики, то обов’язково надійде виклик на пожежу.

Не варто дивуватися, що багато прикмет досить часто збуваються, адже в більшості в них присутнє раціональне зерно – це своєрідні «правила безпеки» психологічного або фізичного рівня. Кажуть, наприклад, не можна дивитися в розбите дзеркало. І це правильно: брати в руки осколок просто небезпечно, адже можна порізатись об гострі краї! А ось постукуючи по дерев’яній поверхні або утримуючи в кишені дулю, ми намагаємося убезпечити себе, запобігти невдачам і так далі, тобто містична проблема набуває містичне рішення. Слідуючи численним прикметам, люди намагаються впливати на процеси, впливати на які на практичному рівні складно або взагалі неможливо.

Однак якщо ви починаєте бачити навколо себе величезну кількість «поганих прикмет», це свідчить про наявність внутрішнього конфлікту і негативних очікувань. У такому випадку має сенс звернутись за консультацією до психолога і дізнатися, з чим це пов’язано.

Достовірно не відомо, чи стало більше грошей у тих, хто часто проїжджає під мостом, коли по ньому їде поїзд, але прикмети дуже давно увійшли в наше життя і щосили керують ним. Вони – відображення внутрішнього світу людини, і якщо в певний момент ви повністю перекладаєте відповідальність за свій вибір на відгомони «народної мудрості», то слід серйозно задуматися про те, що ж у вашому житті не так. Вірити чи не вірити в прикмети залежить від індивідуального вибору кожного, але психологи та екстрасенси сходяться тут в одному – тільки в хороше варто вірити до глибини душі!

Хоч багато прикмет таки збувається, втім, не варто цьому дивуватися, адже в більшості з них закладені своєрідні психологічні чи фізичні «правила безпеки». Ось, наприклад, кажуть, що не можна дивитися в розбите люстерко. Цьому є пояснення, адже брати в руки осколок небезпечно – можна порізатися. Стукаючи по «дереву» чи тримаючи в кишені дулю, ми намагаємося убезпечити себе від можливих невдач – тобто неіснуюча містична проблема набуває такого ж містичного вирішення. Дотримуючись численних прикмет, люди таким чином намагаються впливати на життєві процеси, хоч це і складно, а часто взагалі неможливо.

Постаючи перед поганими прикметами, не варто на них зациклюватися. Якщо ми впустимо їх у своє життя, вони нами керуватимуть, бо є відображенням нашого внутрішнього світу. Очікування негативного, «обіцяне» прикметою, несе сильний душевний неспокій. Свій вибір у житті треба робити свідомо, незалежно від прикмет, не перекладаючи на них відповідальність.

Зрештою, вірити в прикмети чи ні – справа особиста. Але при цьому слід обов’язково дотримуватися правила: налаштовуватися варто тільки на позитивне.

Щука Анна

Способи підвищити продуктивність, яким варто навчитися у дітей

 Завжди намагайтеся пізнавати нове

Маленькі діти інстинктивно прагнуть знань. Це невіддільна частина їхньої природи. Вони активно пересуваються, спостерігають за тим, що відбувається навколо, запам’ятовують свої враження. У процесі вони починають формувати теорії про будову світу. У ранньому дитинстві вони пов’язані з поняттями про родичів та наслідками різних вчинків (наприклад, що буде, якщо знову і знову кидати на підлогу чашку-непроливайку). З віком ці теорії ускладнюються, діти вигадують дивовижні (а іноді кумедно смішні) ідеї. Наприклад, що вітер з’являється, коли дерева ворушать листям. Дорослі зазвичай думають не про те, як дізнатися щось нове або зрозуміти якесь явище, а про те, як виконати завдання. І стають схожими на дитину, якій розповіли, що робити з іграшкою, і якій більше не потрібно самому залучати уяву. У такому стані не вигадаєш чогось цікавого. Тому нагадуйте собі про те, що є ще безліч незвіданого. Надихайтеся дитячим прагненням шукати нові пояснення звичним речам.

Досліджуйте

У 1933 році медсестра Харрієт Джонсон описала, як діти поводяться з кубиками. Незалежно від віку вони спочатку крутять їх у руках, досліджують текстуру та вагу. А потім не починають відразу ж складати у складні конструкції, а просто носять із собою. І лише коли у них з’являється деякий досвід, вони намагаються збудувати щось схоже на будиночки. З цього можна зробити простий висновок: цілком природно і навіть корисно вивчити завдання докладніше, перш ніж обирати спосіб її вирішення. У дітей це відбувається автоматично, але дорослим краще свідомо планувати такі дослідження. Давайте собі час, щоб обміркувати різні варіанти рішень та поставити питання, які, на перший погляд, здаються сторонніми. Будьте відкриті несподіванкам, і тоді знайдете неординарні підходи до справи.

Починайте з чистого аркуша

Останнім часом багато майстер-класів стартують з якогось інженерного завдання. Наприклад, потрібно побудувати вежу з макаронів та скотчу або відправити перо в політ за допомогою трубочок та паперових стаканчиків. Том Вуєць, спеціаліст з дизайну та командної роботи, регулярно проводить таку вправу із зефіром. За вісімнадцять хвилин кожній команді потрібно збудувати стійку вежу зі спагеті, яка утримає зефір на вершині. Чим вища вежа, тим краще. За словами Вуєца, найкраще справляються не дорослі, а діти дошкільного віку. Причина у різних підходах до справи. Дорослі зазвичай обирають лідера, обговорюють плани, делегують обов’язки. Загалом спираються на минулий досвід розв’язання проблем. Або реконструюють вже наявні об’єкти (найчастіший варіант — Ейфелева вежа). Це непоганий підхід, коли потрібно працювати з типовим завданням. Але макаронно-зефірна вежа — справа нестандартна, тому про багаж знань краще забути. Діти мають ще мало досвіду, більшість ситуацій їм нові й незвичайні. Вони не обмежують себе повторенням колись бачених веж. Не маючи в запасі стандартних перевірених рішень, вони вигадують неймовірні споруди, які не спадають на думку дорослим. Нагадуйте собі про це, зіткнувшись із чимось незвичним. І замість того, щоб відразу ж діяти по-старому, почніть із чистого аркуша.

Підключайте уяву

Діти не тільки незвичайно використовують вже наявні предмети, а й самі щось вигадують у процесі ігор. Наприклад, бачать у будь-якому прямокутному предметі телефон і дзвонять по ньому. Або перетворюються на якийсь час на якусь тварину. На перший погляд, у цьому немає нічого особливо дивовижного. Але така підвищена креативність має важливі функції. Вона призводить до інновацій, завдяки яким діти досягають цілей гри, попри обмежені ресурси. Дорослі, зіткнувшись із завданням, часто зациклюються на перешкодах. Ми знаємо, що одне рішення не вдасться застосувати через причину А, інше через фактор Б. Звичайно, немає сенсу витрачати сили на щось очевидно неможливе. Але все-таки спробуйте іноді думати як діти, яким здається, що все вийде. Намагайтеся врівноважити реалістичний підхід та уяву.

Не відмовляйтеся від непроханої допомоги

Вже в ранньому віці малюки змінюють свою поведінку, щоб краще досягати мети під час гри. У тому числі реагують на несподівану допомогу від вихователів. Науковці помітили це, спостерігаючи за хлопцями в дитячому садку. Найчастіше дитина застосовувала отриману пораду для вирішення складнощів і швидко поверталася до своєї гри, навчившись чогось нового в процесі. Це відповідає теорії навчання Лева Виготського. На початку 1930-х років він ввів поняття «зона найближчого розвитку» стосовно дітей, але це поняття можна застосувати й до дорослих. Кожна людина може виконати завдання, залучивши один із двох рівнів розвитку — актуальний чи потенційний. Актуальний відповідає тому, що ми вміємо самостійно, наприклад, робити свою типову роботу. Потенційний — тому, що ми зможемо зробити з невеликою допомогою, коли нам не дають готову відповідь, але штовхають у потрібному напрямку. Між цими двома рівнями знаходиться зона потенційного розвитку.

Уявіть дитину, яка шукає загублену іграшку. Якщо ви навіть не знаєте, де вона, ви все одно можете допомогти з пошуками. Наприклад, запропонуйте подивитись під диваном або в сусідній кімнаті. На думку Виготського, навчання відбувається саме в цей момент, коли досвідченіша людина допомагає досягти більшого, ніж ми здолали б самотужки. Реагуючи на пораду, ми здобуваємо знання та запам’ятовуємо нові стратегії. В результаті актуальний рівень розвитку підвищується. На роботі ми теж постійно стикаємося з неформатними завданнями та ідеями, але, зазвичай, підходимо до них зі своїм актуальним рівнем розвитку. Нам здається, що ми не потребуємо допомоги, і непрохані поради швидше дратують. Але саме такі підказки від колег чи керівників можуть підвищити наш рівень розвитку та зробити продуктивнішим. Тож не поспішайте від них відмахуватися.

Щука Анна

Інтерв'ю з головним фахівцем з навчання та розвитку персоналу Сапожніковою Іриною Володимирівною

1) Як ви прийшли до професії тренера та чому обрали саме навчання персоналу?

Супервайзер казала, що будемо готуватись до МСБ. Я вирішила, що краще на тренера, ніж на МСБ))

2)Яке відкриття або інсайт у роботі з людьми найбільше вас здивувало?

Найчастіше здивування приходить разом з кандидатами на співбесідах) Одна з найяскравіших історій в прямому сенсі цього слова - це кандидат у рожевому капюшоні з вухами)

3)Який ваш улюблений спосіб «перезавантажитися» після насиченого дня?

Для мене найдієвіший спосіб  - це тренування ніг) Коли складно спуститись сходами після тренування, бо ноги підкошуються, думки тільки про те, як дійти додому) Миттєво забуваєш про все інше.

4)Яка ваша «суперсила» як тренера?

Відповідати на 3005-те питання новачка, як на 1-ше, ключове - з добрим виразом обличчя))

5)Які б три книги ви порадили прочитати кожному?

“День, що навчив мене жити” С. Кові

“Дар” Е. Егер

6)Як проводите вільний час? Можливо є якесь хобі у Вас?

Під настрій: це може бути щось активне, до прикладу: подивитись в околицях місця, що позначені в гугл картах фотоапаратом і відправитись туди (зазвичай це якісь мальовничі точки або пам’ятки, тож цікаво, чому це місце так відзначили і самій там побувати). Хоч я не дуже люблю багато часу проводити на кухні, але іноді в задоволення на моїй кухні може з’явитись чізкейк, або тірамісу, ще здається в мене непогано виходить наполеон і бісквіт)

7)У вас є якісь ранкові ритуали? Як починається ваш робочий день?

Так, я почала любити ранки, коли знайшла свій ритуал. Кожного ранку я готую свіжі сирники (я могла б зробити заготовок на тиждень вперед, але це вже буде інша історія) поки готую - я просинаюсь) А ще в мене нещодавно з’явилась кавомашина, тому мій ранок тепер не тільки смачний, а і з запахом кави на весь будинок) Прокидаюсь приблизно о 6.45-7.00, до 8.30 часу вдосталь, щоб приготувати і насолодитись сніданком, послухати якийсь подкаст і почати роботу.

8)Якби ви могли на тиждень помінятися роботою з будь-ким у світі — кого б обрали?

Нещодавно дивилась фільм і виникла думка про те, як майстерно може бути створена картинка, відтворена до деталей якась історія. Зрозуміло, що лева доля - це монтаж і те, що бачимо ми на екранах це не те, що відбувається на знімальному майданчику. Але цікаво було б побувати на знімальному майданчику, наприклад, у якості члена знімальної групи. Але не більше тижня)

9)Якщо б ви описували свою роботу однією метафорою — яка б це була?

Коли ще працювала оператором в офісі, то  “вулик” - це було найвдаліше порівняння, в першу чергу із-за гулу, який був в офісі) І от подумала, що хоч цього гулу я вже не чую, але “вулик” все одно підходить, усі зайняті своєю справою, ніхто не сидить без діла, а головна мета — зробити свій внесок у спільну справу.

10)Яку найбільш несподівану реакцію ви отримували від учасників після тренінгу?

Колись вперше було несподівано почути: “А можно продовжити тренінг до 16.00?” (при умові, що тренінг до 12.30). Також, на одному з стажувань, було дуже неочікувано отримати квіти від групи, здається, навчання припадало на дати святкування дня вчителя.. просто ніколи не вважала себе вчителем) До речі, з цієї групи і досі у нас працює Євгенія  Коростильова, вже як 5 років (Женя, я пам’ятаю ❤️)

11)Чи є у вас «фішка» або традиція, яку ви робите на кожному тренінгу?

Не знаю, чи можна вважати це фішкою, але завжди даю можливість комунікувати на тренінгу через зручний канал: голосом, або в чаті, при цьому з однією вимогою: “Якщо думка вміщається в речення до 5 слів, то можна чат, якщо більше то велкам голосом)” 

12)Яка ваша найбільша професійна перемога як тренера?

Я б сказала так:  отримати посаду тренера  - ось це було найбільшою професійною перемогою, а в межах вже цієї посади, багато  подій можу відзначити, до прикладу: розробка нового тренінгу - коли створюєш продукт з нуля і потім отримуєш позитивні відгуки; коли приходять якісь ідеї щодо автоматизації певного процесу, а потім команда з бізнес процесів допомагає це реалізувати і твоя ідея починає працювати; коли новачок проводить перший діалог в рамках нормативу на 86+ балів - це взагалі як в Олімпійських іграх переміг) Ось це надихає!

Радіонова Тетяна

Без інстинктів, але з Wi-Fi — як людство досі живе

 

Уявіть ситуацію. Ви щойно народилися. В сенсі - реально щойно. Світ - це яскраве світло, холод, і якийсь бородатий чоловік, який чомусь плаче над вами, хоча ви ще навіть не встигли зіпсувати йому життя.

І от вас кладуть мамі на груди. Що ви робите? В ідеалі - тягнетесь до грудей і починаєте смоктати, як маленький пітон на грудному вигодовуванні. Все логічно - інстинкт, правда ж?

А тепер спойлер: НІ. Це - не зовсім інстинкт. І зараз ми згадаємо, що писалось у підручнику з біології за 8-ий клас, зруйнуємо уявлення про природу, себе і, можливо, про те, чому ваш знайомий досі намагається сушити шкарпетки в мікрохвильовці.

То що ж таке інстинкт, і чому у нас його нема?

Інстинкт - це автоматична, вроджена поведінка, яка не потребує навчання. Типу, от пташка щойно вилупилася - і вже знає, як будувати гніздо, де знайти хробака і як зневажати людину яка щойно помила авто. Це все - програмне забезпечення, встановлене з народження. Жодних апдейтів.

Тобто якщо в тебе є інстинкт, ти не гуглиш “як вижити в дикій природі”, ти просто… виживаєш. А тепер порівняймо з людиною. Нас викинь у ліс - і через 20 хвилин ми вже прив’язали iPhone до палиці, щоб зняти влог “Живу без вай-фаю. День 1. Голуб вкрав мій PowerBank”.

Псс, у тебе щось випало… здається, це інстинкти

Здається, у нас повинні бути інстинкти. Але правда в тому, що всі наші “інстинктивні” дії - це радше рефлекси, потреби або поведінкові шаблони, які вимагають навчання.

Смоктальний рефлекс? Є. Але малюк все одно повинен “навчитись” правильно брати груди.

Страх висоти? Виявляється не вроджений - експерименти на дітях (не хвилюйтесь, вони вижили) показали, що малюки можуть повзти до краю стола, якщо не відчувають візуальної глибини.

Інстинкт розмноження? Ну… давайте чесно, більшість з нас просто дивились більш яскраві фільми ніж “Титанік” у підлітковому віці й зробили висновки. Це не інстинкт, це соціально-освітній краш-курс з елементами драми.

Тварини: 1, Люди: 0

Спробуємо порівняння. Пташка вилупилася - вже знає, хто ворог, як побудувати гніздо, коли мігрувати. Людина вилупилася - і не може навіть тримати голову. Дитина потребує 20 років патчів, апдейтів під батьківським контролем, перш ніж стане хоч якось функціональною.

Тобто людина - це Wi-Fi-роутер без пароля, який просить: “Будь ласка, оновіть прошивку, бо я горю зсередини”.

А що ж тоді ми маємо?

Ми маємо:

Рефлекси: автоматичні відповіді на подразники. Наприклад, якщо вам бризнути в очі лимонним соком, ви не подумаєте: “Хм, я повинен моргнути” - ви просто робите це. Але це не поведінка, а просто коротке замикання нервової системи.

Базові потреби: їжа, вода, секс, сон, обіймашки. Але як ви до цього добираєтесь - це вже результат навчання, культури й YouTube туторіалів.

Мотиви та імпульси: В нас є сильне бажання не помирати. Але як саме ми цього уникаємо - вже залежить від досвіду. Один втече від ведмедя. Інший полізе обіймати - бо “це його духова тварина з TikTok”.

Чому так сталося, і хто винен?

Все просто: людина - надто складна істота, щоби покладатися на прості інстинкти. Еволюція така: “Так, давайте краще дамо їм мозок, який вміє вчитися, бо ці істоти будуть жити в різних кліматах, їсти все підряд і придумувати штуки типу фондю”.

Тобто замість одного твердого “вбудованого” поведінкового сценарію - ми маємо мільярд варіантів і той самий Google, щоб дізнатись, який з них не вб’є нас за 5 хвилин.

Нема інстинктів = ми приречені?

Навпаки. Ми - адаптивні. Замість одного шаблону дій, ми можемо їх вигадувати.

Слон не вигадує нову техніку добування їжі кожен раз. А людина може винайти суші, морозиво, і те, як втиснути їх у один рот - і ще знімати, як це їсть собака. І це, панове, еволюція.

Висновок, поки мозок не перегрівся

У нас нема справжніх інстинктів - зате є мозок, який може симулювати будь-який з них. Ми вчимося через приклади, помилки, і “ой, більше не їм гриби з лісу без гугла”.

Людина - не тварина з жорстко прописаним кодом. Ми - хаос на двох ногах, що вижив завдяки тому, що вміє вчитися, імпровізувати і робити вигляд, ніби все під контролем.

А якщо раптом щось не так - завжди можна сказати:

“Це не я дурний - це в мене просто інстинкт самознищення активувався”.

Климчук Артемія

Вражаючі рекорди Гіннеса різних років

 1. 21-річна Шанель Тапер з неймовірно довгим язиком і 35-річна Евін Дугас з пишним волоссям увійшли до Книги Рекордів Гіннеса як дівчата з найдовшим язиком і найбільшою зачіскою афро.

2. 24-річний Едвард Ніно Ернандес був визнаний найменшим чоловіком в світі. Він живе в Боготі, Колумбія.

3. Лі Редмонд (праворуч), колишня рекордсменка з титулом "Найдовші нігті", і Мелвін Бут – нинішній власник титулу. Його нігті рівні 9 м. Лі Редмонд втратила свої нігті в автомобільній аварії в 2010 році

4. Американець Брайан Берг збудував найбільший у світі картковий будиночок, використавши 75 колод.

5. Піт Глейзбрук презентував на ярмарку в Англії найбільшу в світі цибулину. Вага її склала 8,16 кілограма.

6. Філіппінські студенти, викладачі та працівники Університету Санто-Томас зробили Домініканський хрест, який увійшов до Книги рекордів Гіннеса. Хрест складався з більш ніж 20 000 чоловік.

7. Найбільша барабанна установка в світі – 340 одиниць.

8. Фредді Нок йде по канату фунікулерної дороги від верхньої станції в 3303 м над рівнем моря до нижньої станції в Сильваплана, Швейцарія.

9. Цей єгиптянин Мустафа Ісмаїл став володарем найбільш об'ємних біцепсів і трицепсів у світі. Їх обхват становить 64 см.

10. Найнижча машина 

11. 86-річна Джоанна Каас визнана найстарішою діючої гімнасткою в світі.

Щука Анна

Режим інкогніто: правда про «приватний» браузинг

 

Кожен, хто хоч раз заходив у режим інкогніто (він же «приватний режим»), напевно, думав: «Ось тепер мене точно ніхто не відстежить». Браузер послужливо повідомляє, що історія не буде збережена, cookies не записані, а форми не запам’ятані. І створюється ілюзія повної невидимості. Але насправді все не так райдужно. Режим інкогніто – це не супергерой вашої цифрової приватності. Це радше схоже на гумові рукавички: допомагають, але не захищають від усього. Розберімося, що справді робить цей режим, чого від нього чекати не варто, і чим можна доповнити захист, якщо ви серйозно дбаєте про конфіденційність.

Що робить режим інкогніто і в чому його користь

Режим інкогніто має кілька цілком корисних функцій. Він не зберігає історію відвідувань, не записує логіни, паролі та вміст форм, видаляє cookies та тимчасові дані сайтів після закриття вкладки та дозволяє відвідувати сайти без автоматичного входу до облікового запису. Це зручно, якщо ви ділитеся комп’ютером з іншими та не хочете, щоб хтось бачив вашу активність, потрібно швидко перемикнутися між обліковими записами на тому самому сайті або ви використовуєте чужий ПК і не хочете залишати за собою сліди. Крім того, інкогніто нерідко використовують фахівці, які тестують сайти та сервіси у «чистому» вигляді, без впливу кешованих даних та персоналізованих налаштувань.

А чого він не робить?

Ось де починається розчарування. Багато хто впевнений, що «інкогніто» працює як анонімайзер. Насправді все набагато скромніше. Ваш інтернет-провайдер, як і раніше, бачить, які сайти ви відвідуєте. Адміністратор Wi-Fi (в офісі, кафе, університеті) також може відстежувати активність. Сайти бачать вашу IP-адресу і можуть визначити приблизне розташування. Щобільше, трафік не шифрується, а значить доступний для аналізу на рівні мережі. Механізми відстеження на кшталт браузерного відбитка продовжують працювати та дозволяють визначати користувачів навіть без файлів cookie. Особливу увагу варто приділити IP-адресі. Навіть у приватному режимі вона залишається тою ж, а це означає, що сайти можуть «пізнавати» вас при наступних візитах, особливо якщо ви підключені до домашньої або робочої мережі. У деяких браузерах можна вимкнути WebRTC, який також може видавати реальний IP навіть при використанні VPN. Але за замовчуванням такі функції включені, більшість користувачів про них просто не знають.

Чому це може бути проблемою

Вже, напевно, ясно, що якщо ви працюєте з конфіденційною інформацією, підключаєтеся до громадських мереж або просто хочете менше «світитися» в інтернеті одного інкогніто режиму недостатньо. Щобільше, сервіси на кшталт Google або Facebook все одно продовжують збирати дані, коли ви авторизовані, навіть у приватній вкладці. Це не теорія змови – це особливості архітектури сучасних вебсервісів, де кожне клацання може бути зафіксоване в аналітиці. Варто також розуміти, що Chrome, попри вбудований інкогніто, сам по собі не є ідеальним у плані приватності. Браузер зберігає телеметрію, поведінкові дані, іноді навіть у разі відключення відповідних опцій. Іншими словами, навіть у приватному режимі Google може продовжувати збирати інформацію — нехай і не про саму сесію, але про пристрій, браузер, та патерни поведінки.

Чим доповнити захист: практичні інструменти

VPN. VPN приховує ваш IP та шифрує весь інтернет-трафік. Навіть провайдер не зможе відстежити, що ви робите у мережі. Це особливо актуально під час підключення до публічних мереж або роботи з конфіденційними сервісами. Браузери з посиленою приватністю. Firefox, Brave та Vivaldi надають більше контролю над приватністю і вже в базовій версії блокують безліч трекерів. У Vivaldi, наприклад, є інтегрований VPN від Proton. Також варто звернути увагу на старий добрий Tor, якщо необхідна висока анонімність: він маршрутизує трафік через кілька вузлів і ускладнює відстеження джерела. Пошуковики без збору даних. DuckDuckGo, Startpage, Swisscows не зберігають історію запитів, не будують профілі та не показують персональну рекламу. Їх можна зробити пошуком за умовчанням, і цим знизити ризики, пов’язані з профільуванням з боку великих рекламних платформ.

Відмова від автозаповнення та регулярне чищення cookies. Регулярно очищайте cookies й відключайте автозаповнення форм — це простий, але ефективний засіб скоротити кількість даних, що збираються. Особливо це корисно тим, хто використовує той самий браузер для різних облікових записів — навіть тимчасові файли можуть видавати вашу активність. Регулярний вихід з облікових записів. Якщо ви залишаєтеся авторизовані в Google, Amazon або Facebook вони можуть «співставити» активність навіть у приватних вкладках. Вихід з облікових записів перед сесією — гарна звичка.

Чи варто взагалі використовувати режим інкогніто?

Звичайно, так. Але якщо ви розумієте, навіщо саме воно вам потрібне. Це чудовий спосіб сховати сліди на вашому пристрої, але не в Інтернеті. Він не захищає від мережевого стеження та не забезпечує анонімності. У цьому сенсі інкогніто швидше зручно, ніж безпечно. Це технічна милиця для локальної конфіденційності, але точно не універсальний щит.

Щука Анна

Навіщо нам сни — і чи справді вони щось означають?

Ми засинаємо — і починається нове життя. Ми можемо літати, зустрічати людей з минулого, проходити крізь стіни, переживати події, які ніколи не стануть реальністю. Ми сниться.

Але що це таке — сни? Просто хаос у мозку? Глибокі послання з підсвідомості? Чи розвантаження нервової системи після важкого дня? І головне — навіщо вони нам взагалі?

Що таке сни з точки зору науки?

Сни виникають під час фази швидкого сну (REM) — коли мозок надзвичайно активний, але тіло повністю розслаблене. У цей момент ми бачимо найбільш яскраві, динамічні, емоційні сюжети. Саме REM-фаза вважається часом найінтенсивнішої обробки емоцій та спогадів.

Сучасна наука стверджує:

Сни — це не випадкові картинки, а частина механізму обробки інформації.

Мозок "проганяє" через себе події дня, сортує, зберігає, іноді — шукає зв'язки між фактами. Це як нічне прибирання після шумної вечірки.

А що каже психологія?

Зігмунд Фройд вважав, що сни — це “дорога до підсвідомого”. У снах нібито з’являються наші приховані бажання, страхи, травми. Його учень Карл Юнг пішов далі: на його думку, сни — це мовою символів, за якою можна читати внутрішній стан людини.

Наприклад:

-Політ — бажання свободи.

-Вода — емоції.

-Зуби, що випадають — страх втрати контролю чи старіння.

-Переслідування — накопичена тривога.

Хоча ці інтерпретації часто критикують за узагальнення, у багатьох вони викликають дивне відчуття правди— бо щось у цьому все ж є.

Навіщо нам сни насправді?

Науковці вважають, що сни допомагають нам:

-Опрацьовувати емоції. Якщо вдень ми стримуємо стрес, уві сні він "вивільняється".

-Фіксувати пам’ять. Після гарного сну краще запам’ятовується інформація.

-Розв’язувати проблеми. Часто рішення приходить "уві сні" — мозок не обмежений логікою й може бачити ширше.

-Творити. Сни надихнули Менделєєва на таблицю, Маккартні — на пісню Yesterday, а художників — на цілі картини.

Чи мають сни зміст?

Це спірне питання.

Так, якщо…

-Ти часто бачиш одні й ті ж образи (повторювані сни можуть говорити про незакриті внутрішні питання).

-Сон викликав сильні емоції — це може бути сигналом, що щось важливе відбувається всередині тебе.

-Він явно пов'язаний з твоїм досвідом, страхами чи бажаннями.

Ні, якщо…

-Сон — чиста абстракція без зв’язку з реальністю (наприклад, тебе жене динозавр по торговому центру з морозивом у руках).

-Ти не відчуваєш жодного емоційного зв’язку з побаченим.

Варто записувати сни?

Однозначно — так! Ведення "сновника" (щоденника снів) допомагає:

-краще запам’ятовувати сни;

-помічати повтори;

-розуміти себе;

-і навіть тренувати усвідомлені сновидіння (де ти можеш керувати сюжетом).

А якщо сни тривожні?

Іноді ми бачимо кошмари, які тривожать нас довго після пробудження. Це нормально, якщо таке стається рідко. Але якщо тривожні сни повторюються — це сигнал, що варто звернути увагу на свій емоційний стан, стрес, режим сну або звернутись до психолога.

Сни — це не випадковий кіносеанс, а частина глибокої роботи мозку. Вони можуть бути і хаотичними, і символічними, але в будь-якому разі — корисні.

І навіть якщо ти не віриш, що сни щось означають — це не заважає їм бути дзеркалом твого внутрішнього світу.

Радіонова Тетяна

Жити тут і зараз: чи працює усвідомленість у реальному житті?

Жити тут і зараз: чи працює усвідомленість у реальному житті?

"Бути в моменті", "зупинись і подихай", "усвідомленість — ключ до щастя" — ми чуємо це звідусіль. Але чи справді mindfulness працює, коли у тебе робота, діти, дедлайни та нескінченні турботи?

Що таке усвідомленість?

Усвідомленість (mindfulness) — це стан, коли ти повністю присутній у поточному моменті, не зависаєш у минулому і не хвилюєшся за майбутнє. Це не медитація в позі лотоса. Це — вміння бути "тут і зараз", навіть коли ти миєш посуд або стоїш у черзі.

А навіщо це взагалі?

У рутині життя ми часто живемо на автопілоті. Прокинулись, кава, пробки, робота, скролінг стрічки, трохи серіалу — і вже ніч.

Усвідомленість дає паузу. Простір. Контроль. І саме цього бракує в сучасному темпі.

Науково доведено, що регулярна практика mindfulness:

-знижує рівень стресу;

-покращує концентрацію;

-допомагає краще керувати емоціями;

-зміцнює психічне здоров’я.

Але ж у мене немає часу на це...

Це найпоширеніший міф. Усвідомленість — це не про витрачання часу, а про якість уваги.

Ось кілька способів практикувати її навіть у шаленому графіку:

-1 хвилина тиші перед тим як увійти в кімнату чи почати зустріч.

-Зосереджене дихання під час поїздки в транспорті.

-Їсти без телефону, повністю відчуваючи смак їжі.

-Коротке "перевірити себе": "Що я зараз відчуваю? Про що думаю? Де моя увага?"

Це прості речі, але вони нагадують, що ти живеш — а не просто існуєш.

Усвідомленість ≠ позитивне мислення

Це не спроба "думати тільки про хороше". Це — вміння помічати все, що є, без оцінки. Навіть неприємні емоції — тривогу, втому, злість — важливо визнавати, бо це частина нас.

Усвідомленість — це не відрив від реальності. Це і є реальність.

Усвідомленість — не для “ідеальних” людей із білими чашками та рослинами на фоні. Це інструмент для втомлених, перевантажених, справжніх. Таких, як ми з вами.

Підсумок

Усвідомленість не вирішить усі проблеми. Але вона:

-робить життя повнішим,

-допомагає зупинитись, коли все несеться,

-повертає до себе.

Іноді, щоб жити краще, не потрібно нічого змінювати. Треба просто нарешті звернути увагу на те, що вже є.

Радіонова Тетяна

Інтерв'ю з головним фахівцем з навчання та розвитку персоналу Єренковою Оксаною Іванівною

1. Розкажіть, будь ласка, який кар'єрний шлях був у Вас до ПриватБанку?

Я розпочала свою кар'єру на залізниці, куди потрапила одразу після інституту. Це був чудовий досвід, який навчив мене системності, відповідальності та вмінню працювати в команді. За час роботи я пройшла шлях від чергової по станції до заступника начальника станції. Після цього я перейшла  у банківську сферу, де спершу працювала оператором, потім супервайзером, Це дозволило мені глибоко зрозуміти внутрішні процеси, що в подальшому стало міцним фундаментом для моєї роботи у сфері навчання та розвитку персоналу.

2)Як ви прийшли до професії тренера та чому обрали саме навчання персоналу?

Перехід до навчання був логічним кроком після роботи супервайзером. Працюючи СВ, я бачила, як сильно впливає на ефективність і мотивацію правильне навчання. Мені завжди подобалося ділитися знаннями та спостерігати, як люди ростуть і розвиваються. Тому вирішила спробувати і пройти відбір на позицію - тренер. І ось я тут.  

3)Яку найбільш несподівану реакцію ви отримували від учасників після тренінгу?

Було дуже приємно отримати зворотний зв'язок від фахівця, який давно не відвідував тренінги. Він поділився, що не очікував, що маючи величезний досвід в стягненні, для нього тренінг буде настільки цікавим і корисним. Для мене це стало підтвердженням того, що моя робота має значення і допомагає людям бачити цінність у навчанні навіть після тривалої перерви.

4)Чого б Ви ніколи не зробили у житті?

Я б ніколи не зрадила своїм принципам. Для мене важливі чесність, повага до людей, та відповідальність. Я вважаю, що ці цінності є основою будь-яких взаємин, чи то на роботі, чи в особистому житті.

5)Які б три книги ви порадили прочитати кожному?

"7 звичок високоефективних людей" Стівена Кові – це книга, яка змінила моє ставлення до планування та особистої ефективності.

"Як завойовувати друзів і впливати на людей" Дейла Карнегі – класика, яка допомагає краще розуміти психологію спілкування.

6)Як проводите вільний час? Можливо є якесь хобі у Вас?

Мій вільний час присвячений моїм улюбленцям – я дуже люблю тварин, у мене є собака Амстафф, дівчинка її звати Кора і 3 кішки Ріка, Мілка, Зеля. Я обожнюю гуляти з ними та спостерігати за їхніми іграми. Це допомагає мені розслабитися та відновити сили, саме вони мої антидепресанти.

7)У вас є якісь ранкові ритуали? Як починається ваш робочий день?

Мій ранок починається з чашки ароматної кави,  це дає мені змогу налаштуватися на робочий день, розпланувати завдання та зосередитися. 

8)Яким був би Ваш ідеальний день?

Мій ідеальний день - це мирний день, який розпочався б без поспіху, з чашечки кави, та з прогулянки з собакою. Вдень я б провела цікавий та ефективний тренінг, де побачила би щиру зацікавленість і "вогонь в очах" учасників, бо всі з ВКЛЮЧЕНИМИ камерами (смайлик). А вечір у затишному колі сім'ї, та моїх улюбленців, які не сваряться між собою( бо розбірки хто головний, це вже теж в них традиція, яку я не дуже полюбляю, люблю коли всі можуть мирно вирішити всі питання)

9)Якби Ви писали книгу, про що вона була б?

Моя книга була б про трансформацію. Про те, як людина може змінити своє життя, кар'єру та мислення, навіть якщо це вимагає кардинальних змін. Я б розповіла про свій шлях від залізниці до банківської справи, і показала, що досвід з різних сфер може бути корисним, і що не варто боятися нових викликів.

10)Чи є у вас «фішка» або традиція, яку ви робите на кожному тренінгу?

На початку кожного тренінгу я прошу учасників озвучити свої очікування від заняття, а наприкінці – враження. Це допомагає мені краще зрозуміти їхні потреби та побачити, чи досягли ми поставлених цілей.

11)Яка ваша найбільша професійна перемога як тренера?

Моя найбільша професійна перемога – це бачити, як знання та навички, які я передаю, допомагають людям досягати успіху.

Радіонова Тетяна