Ех, нещодавно полізла в галерею переглядати старі фотографії, а там - суцільне свято життя: ось я під Ейфелевою вежею, ось їм піцу десь у провулках Рима. Аж сльоза навернулася, бо сьогодні, щоб дістатися до того ж Парижа, треба закласти кілька діб на дорогу, три пересадки й нервовий тик у подарунок. А раніше? Стрибнув у потяг до Києва, сів у Борисполі на літак - і за три години ти вже стоїш біля Лувру та вдаєш, що розумієшся на високому мистецтві.
І знаєте, на чому я себе зловила? Я сумую навіть за тими дурнуватими перевірками в аеропортах. Пам’ятаю, якось на контролі мене раптом відвели вбік на додатковий огляд. Я тоді ледь серце не виплюнула, гарячково згадуючи, чи не підкинув мені хтось у валізу кілограм чогось забороненого, поки я купувала круасан. А виявилося, що це просто «випадкова перевірка» - така собі лотерея від служби безпеки, де замість джекпоту тебе обмацують суворі люди в рукавичках. Мені б одразу сказали, що це просто «про всяк випадок», а то я за ті дві хвилини ледь не посивіла!
Але найцікавіше в усьому цьому цирку те, що кожне, навіть найабсурдніше правило авіаційної безпеки, написане не хворою фантазією бюрократів, а чиїмось феєричним ідіотизмом і, на жаль, людською кров’ю. Сьогодні розберемося, хто саме зіпсував нам життя і змусив страждати на металодетекторах.
Велике роззування
Пам’ятаєте цей принизливий ритуал, коли ви стоїте в черзі на контроль, наче перед входом у сільську хату, і гарячково розшнуровуєте кросівки, молячись, щоб на великому пальці раптом не вилізла дірка? Подякувати за цей колективний стриптиз стоп варто одному британському генію злочинного світу на ім’я Річард Рід.
На дворі стояв грудень 2001 року. Світ ще не встиг відійти від вересневих терактів, а наш герой вирішив, що йому страшенно кортить увійти в історію. Річард придбав квиток на рейс з Парижа до Маямі, але замість нормального багажу прихопив із собою модифіковані баскетбольні кросівки. У підошву цього модного взуття він старанно утрамбував близько 280 грамів вибухівки - цілком достатньо, щоб влаштувати в салоні літака філіал пекла. План був надійний, як швейцарський годинник, але мав один крихітний недолік: самого Річарда. Посеред польоту цей геній вирішив, що час настав, і спробував підпалити ґніт, що стирчав просто з його черевика, звичайним сірником. Але, як на зло, у салоні було трохи волого, та й сам Рід добряче спітнів від хвилювання. Сірник шипів, димів, але підпалювати кросівок навідріз відмовлявся.
Стюардеса, почувши запах сірки, підійшла поцікавитися, чи не вирішив пасажир влаштувати пікнік просто в кріслі. Побачивши, як чоловік зосереджено намагається підпалити власну ногу, вона підняла ґвалт. На шум збіглися інші пасажири - здоровані, які не оцінили перспективи розлетітися на атоми над Атлантикою. Річарда скрутили, заткнули йому рота, а бортовий лікар вколов йому кінську дозу заспокійливого, щоб терорист солодко спав до самої посадки.З того дня авіаційна безпека вирішила: раз один дурень здогадався сховати бомбу в підошві, значить, кожен пасажир відтепер потенційно ходить на динаміті. Ось так через одного невдаху-піромана мільйони людей по всьому світу щодня шльопають босими ногами по холодній підлозі аеропортів.
Секретні серветки
Чи бувало таке, що офіцер безпеки підходить до вас із маленьким папірцем, ніжно проводить ним по ваших долонях, ременю чи ручках валізи, а потім пхає цей папірець у дивний ящик, який починає загрозливо гудіти? Вітаю, ви щойно пройшли тест на сліди вибухових речовин. І якщо вам здається, що це чергова параноя, то мушу вас розчарувати - це прямий наслідок того, що терористи виявилися надто винахідливими у питанні «куди б ще запхати тротил».
Головним амбасадором цієї процедури став нігерієць Умар Фарук Абдулмуталлаб, який увійшов в історію під милозвучним прізвиськом «Трусяний підривник». На Різдво 2009 року цей молодий і, вочевидь, не надто розсудливий чоловік сів на рейс з Амстердама до Детройта. Оскільки після історії з кросівками взуття вже ретельно перевіряли, Умар вирішив піти ва-банк і сховав пакет із вибухівкою там, куди жоден поважаючий себе прикордонник не полізе без крайньої потреби - у власних трусах. За задумом, він мав впорснути в порошок спеціальну рідину зі шприца, спричинити хімічну реакцію і відправити літак до праотців. Але, як це часто буває у клубі невдах-терористів, щось пішло не так. Замість епічного вибуху стався локальний конфуз: вибухівка не здетонувала, а просто спалахнула. І спалахнула вона рівно в тому місці, де лежала. Пасажири почули хлопок, відчули запах смаженого і побачили, як у бідолахи буквально палають штани.
На допомогу миттєво кинувся відважний нідерландський режисер Яспер Шурінг, який перестрибнув через кілька рядів крісел, голими руками загасив палаючу промежину терориста і витягнув його в прохід. Умар отримав серйозні опіки найціннішого, довічне ув'язнення і титул головного невдахи десятиліття. А ми з вами отримали сканери тіла, які просвічують нас до кісток, і ті самі чарівні серветки. Річ у тім, що коли людина пакує вибухівку в труси чи валізу, мікроскопічні частинки хімікатів неминуче залишаються на її руках і одязі. Апарат миттєво вловлює ці молекули, навіть якщо ви тричі помили руки з милом. Тож наступного разу, коли вам протиратимуть долоні, згадайте хлопця з палаючими штанами - і процедуру стане легше пережити.
Водяна інквізиція: хто вбив наші улюблені парфуми та пляшки з водою
Напевно, найбільше болю та сліз на контролі безпеки викликає правило «рідини до 100 мілілітрів у прозорому пакетику». Скільки елітних парфумів, баночок з кремом та пляшок дорогого алкоголю знайшли свій безславний кінець у сміттєвих баках перед рамками металошукачів - не злічити. І винні в цьому не жадібні власники магазинів дьюті-фрі, які продають вам воду за ціною крила від «Боїнга», а група британських терористів у 2006 році. У серпні того року спецслужби Великої Британії викрили масштабну змогу, від якої волосся стає дибки навіть у найстійкіших. Зловмисники планували одночасно підірвати щонайменше десять трансатлантичних рейсів, що летіли з Лондона до США та Канади. Їхній план був простим і підступним: пронести на борт компоненти рідкої вибухівки під виглядом звичайних прохолоджувальних напоїв - у пляшках з-під газованки та спортивних ізотоніків. Змішавши ці рідини прямо в туалеті літака, вони збиралися отримати потужну бомбу, яка б розірвала фюзеляж на шматки посеред океану. Спецслужби спрацювали блискуче і пов’язали всіх учасників банди ще на землі, не давши їм навіть наблизитися до трапа. Але авіаційна влада настільки перелякалася перспективи «рідкого апокаліпсиса», що наступного ж ранку в аеропортах по всьому світу почався справжній хаос. Спочатку заборонили взагалі будь-яку ручну поклажу - людям дозволяли брати в салон лише паспорт і гаманець у прозорому пакеті. Згодом правила трохи пом’якшили, вивівши ту саму золоту формулу: не більше ста мілілітрів в одній ємності. Експерти підрахували, що з такої кількості рідини неможливо зварити щось достатньо потужне, щоб пробити обшивку літака, навіть якщо дуже постаратися.
Ось так через кількох фанатиків із пляшками газованки ми тепер змушені купувати мініатюрні зубні пасти, переливати шампуні в крихітні баночки і давитися водою перед самою рамкою, бо шкода викидати. Тож коли знову сумуватимете за подорожами, пам’ятайте: усі ці черги, роззування та обшуки - це просто наш спільний квиток до того, щоб долетіти до того самого Лувру цілими й неушкодженими.
 |
| Климчук Артемія |