Перейти до основного вмісту

Ця держава має відношення до Київської Русі як морська свинка до моря

Окей, уявімо ситуацію. Ти заходиш у зоомагазин, бачиш милу пухнасту істоту в клітці з написом “морська свинка”, і такий:

- “Вау! Це точно якийсь маленький капітан Немо! Візьму її і попливу в Карибське море!”

Але через 5 хвилин реальність б’є тебе по обличчю: морська свинка не вміє плавати, не любить воду і взагалі-то її максимум - сидіти в кутку і жувати капусту.

Приблизно така сама ситуація з Росією і Київською Руссю. По їх словах, вони - “нащадки великої цивілізації Київської Русі”. На ділі - “морська свинка, яка не знає, де взагалі це Київ”.


Як усе було насправді

Київська Русь виникла у IX столітті навколо Києва. Логічно, так? Київ - Київська Русь.

Це була держава, створена здебільшого східними слов’янами, трохи норманами (це такі вікінги на мінімалках) і великою порцією політичної магії. Тут тусувалися такі хлопці, як князь Володимир Великий, який хрестив Русь, і Ярослав Мудрий, який складав закони краще за деяких сучасних парламентаріїв.

І от поки Київська Русь розвивається, будує собори, пише “Повість врем’яних літ”, майбутні московити тим часом сидять у лісах, ганяються за ведмедями і в кращому випадку щось мукають собі під ніс.

Московія, тобто те, що пізніше стане Росією, взагалі з’явиться на карті тільки через кілька століть - десь у 1147 році вперше згадується Москва. А тоді Київська Русь уже потихеньку котиться під гору через політичні чвари, братовбивчі війни і монгольське вторгнення.

Тобто на момент, коли Москва тільки народжується, Київська Русь була як окрема держава, не зовсім жива, але була.

Якби це була сімейна вечеря, Київська Русь уже б лежала під столом, а Москва тільки б прийшла і запитала, чи ще є олів’є.


А як же “спільне коріння”?

Так, певне коріння є. Східні слов’яни були спільними предками і для українців, і для росіян (нажаль). Але от проблема: спільне коріння - це як спільний прапрадід. Він у всіх був, але це не значить, що ти маєш право забрати собі його будинок у Київі тільки тому, що ваш прапрадід колись жив там.

Тим більше, коли Московія почала формувати свою культуру, вона вже мала дуже сильний вплив Золотої Орди - монголів і татар. Московські князі платили данину ханам, брали в них ярлики на князювання і взагалі вчилися політичній грі у степових лідерів. І якщо Київська Русь орієнтувалася на Візантію (тобто Римська імперія, назва Візантія з’явилась тільки після її знищення, для приниження), то Москва вчилася у Золотої Орди - дуже інша школа життя.

Це якби Київська Русь була таким собі юним айтішником, який кодить стартапи, а Москва - хлопцем, який навчився виживати, продаючи сушену рибу на ринку серед кочівників.


Чому Росія так вперлася в Київську Русь?

Тому що престиж. Бо сказати “ми нащадки Київської Русі” звучить круто. Це як прийти на тусовку і сказати, що твій прадід був рок-зіркою.

Але якщо копнути трохи глибше, виявляється, що ти скоріше пра-пра-правнук того хлопця, який продавав квитки на його концерт.

І щоб це все прикрити, російська історіографія придумала історичну магію: “трансляцію спадщини”. Типу спадщина Київської Русі якимось дивним чином мігрувала в Москву, бо… ну, бо ми так сказали.

Тобто Київська Русь, яка буквально сиділа на Дніпрі, по волі якогось історичного Wi-Fi передала свої права Москві, яка сиділа в болотах Оки.


Підсумок

Отже, зв’язок між Росією і Київською Руссю такий самий, як зв’язок між морською свинкою і морем: спільна назва - є, реальний зв’язок - фактично відсутній.

Київська Русь - це українська спадщина, яка через століття дала початок українській нації. Росія ж - інша історична гілка, яка розвивалася під зовсім іншими впливами.

Тому наступного разу, коли хтось скаже, що Росія - це Київська Русь 2.0, просто уяв
іть морську свинку в капітанському кашкеті, яка намагається керувати крейсером.

І сміливо скажіть: “Ні, чувак. Це навіть не близько.”



Климчук Артемія




Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Чому робота з дому виснажує більше, ніж офіс — особливо якщо ти постійно на дзвінках

  Здається, що працювати з дому — це комфорт.  Немає дороги.  Немає офісного шуму.  Можна зробити каву, сісти зручно, працювати у своєму ритмі.  Але якщо твоя робота — це дзвінки, графік і постійна взаємодія з людьми…  до кінця дня ти відчуваєш себе так, ніби прожив два.  І справа не тільки в кількості задач.  Справа в тому, як саме ця робота навантажує тебе. 1. Кожен дзвінок — це міні-стрес, навіть якщо ти цього не помічаєш.  Перед кожним дзвінком мозок робить маленьку підготовку:  що скажуть?  як відреагують?  чи буде конфлікт?  Навіть якщо ти досвідчений і впевнений —  ця мікронапруга все одно є.  Кожен дзвінок це серія мікростресів без повного відновлення. 2. Ти постійно тримаєш емоції під контролем Навіть коли клієнт:  грубий,  агресивний,  ігнорує,  провокує,  ти не можеш відповісти так, як хочеться.  Ти контролюєш:  тон голосу,  слова,  реакцію.  І це велич...

Чому після Другої світової війни масово висаджували тополі

Коли закінчилась війна, міста були не просто зруйновані — вони були непридатні для нормального життя. Руїни, пил, відсутність зелені, погане повітря, спека влітку.
Люди повертались у простір, який треба було відновлювати буквально з нуля. І саме в цей момент з’являється рішення, яке сьогодні багатьом здається дивним —
масова висадка тополь. Але це було не випадково. Це була продумана стратегія. Контекст часу: чому взагалі потрібні були дерева Після війни: -знищені парки і сквери -спалені або вирубані дерева -активне будівництво → пил і бруд -відсутність тіні і перегрів міст Зелені насадження були не “декором”, а необхідністю для виживання міського середовища. Дерева: -очищують повітря -знижують температуру -створюють комфорт для життя Але була проблема — часу не було. Чому саме тополя Тополя стала ідеальним варіантом через поєднання кількох факторів. 1. Максимальна швидкість росту Це ключовий момент. Тополя: -росте значно швидше за більшість дерев -вже через 3–5 років дає відчутну тінь...

Людина, яка живе лише 7 секунд: реальна історія, що змушує інакше подивитись на пам’ять і життя

 Уяви, що ти прокидаєшся.  Не просто після сну —  а ніби після повного “обнулення”.  Ти відкриваєш очі, дивишся навколо…  і не розумієш абсолютно нічого.  Хто ти.  Де ти?.  Що було до цього моменту?.  Порожнеча.  Не така, як “забув, куди поклав телефон”.  А повна відсутність минулого.  Саме так живе людина, історія якої здається вигаданою —  але вона абсолютно реальна.  Його звати Клайв Вірінг. Життя “до”: блискучий розум і музика До того, як усе змінилося, Клайв був людиною, якій можна було позаздрити.  Він — професійний музикант, диригент, викладач.  Людина з феноменальною пам’яттю.  Він запам’ятовував складні музичні партитури,  працював із хорами, виступав, викладав.  Його життя було насиченим, осмисленим, повним.  У нього була дружина, робота, улюблена справа.  Все, що ми називаємо “нормальним життям”.  Один день, який стер усе У 1985 році він захворів.  Звичайний віру...