Завжди намагайтеся пізнавати нове
Маленькі діти інстинктивно прагнуть знань. Це невіддільна частина їхньої природи. Вони активно пересуваються, спостерігають за тим, що відбувається навколо, запам’ятовують свої враження. У процесі вони починають формувати теорії про будову світу. У ранньому дитинстві вони пов’язані з поняттями про родичів та наслідками різних вчинків (наприклад, що буде, якщо знову і знову кидати на підлогу чашку-непроливайку). З віком ці теорії ускладнюються, діти вигадують дивовижні (а іноді кумедно смішні) ідеї. Наприклад, що вітер з’являється, коли дерева ворушать листям. Дорослі зазвичай думають не про те, як дізнатися щось нове або зрозуміти якесь явище, а про те, як виконати завдання. І стають схожими на дитину, якій розповіли, що робити з іграшкою, і якій більше не потрібно самому залучати уяву. У такому стані не вигадаєш чогось цікавого. Тому нагадуйте собі про те, що є ще безліч незвіданого. Надихайтеся дитячим прагненням шукати нові пояснення звичним речам.
Досліджуйте
У 1933 році медсестра Харрієт Джонсон описала, як діти поводяться з кубиками. Незалежно від віку вони спочатку крутять їх у руках, досліджують текстуру та вагу. А потім не починають відразу ж складати у складні конструкції, а просто носять із собою. І лише коли у них з’являється деякий досвід, вони намагаються збудувати щось схоже на будиночки. З цього можна зробити простий висновок: цілком природно і навіть корисно вивчити завдання докладніше, перш ніж обирати спосіб її вирішення. У дітей це відбувається автоматично, але дорослим краще свідомо планувати такі дослідження. Давайте собі час, щоб обміркувати різні варіанти рішень та поставити питання, які, на перший погляд, здаються сторонніми. Будьте відкриті несподіванкам, і тоді знайдете неординарні підходи до справи.
Починайте з чистого аркуша
Останнім часом багато майстер-класів стартують з якогось інженерного завдання. Наприклад, потрібно побудувати вежу з макаронів та скотчу або відправити перо в політ за допомогою трубочок та паперових стаканчиків. Том Вуєць, спеціаліст з дизайну та командної роботи, регулярно проводить таку вправу із зефіром. За вісімнадцять хвилин кожній команді потрібно збудувати стійку вежу зі спагеті, яка утримає зефір на вершині. Чим вища вежа, тим краще. За словами Вуєца, найкраще справляються не дорослі, а діти дошкільного віку. Причина у різних підходах до справи. Дорослі зазвичай обирають лідера, обговорюють плани, делегують обов’язки. Загалом спираються на минулий досвід розв’язання проблем. Або реконструюють вже наявні об’єкти (найчастіший варіант — Ейфелева вежа). Це непоганий підхід, коли потрібно працювати з типовим завданням. Але макаронно-зефірна вежа — справа нестандартна, тому про багаж знань краще забути. Діти мають ще мало досвіду, більшість ситуацій їм нові й незвичайні. Вони не обмежують себе повторенням колись бачених веж. Не маючи в запасі стандартних перевірених рішень, вони вигадують неймовірні споруди, які не спадають на думку дорослим. Нагадуйте собі про це, зіткнувшись із чимось незвичним. І замість того, щоб відразу ж діяти по-старому, почніть із чистого аркуша.
Підключайте уяву
Діти не тільки незвичайно використовують вже наявні предмети, а й самі щось вигадують у процесі ігор. Наприклад, бачать у будь-якому прямокутному предметі телефон і дзвонять по ньому. Або перетворюються на якийсь час на якусь тварину. На перший погляд, у цьому немає нічого особливо дивовижного. Але така підвищена креативність має важливі функції. Вона призводить до інновацій, завдяки яким діти досягають цілей гри, попри обмежені ресурси. Дорослі, зіткнувшись із завданням, часто зациклюються на перешкодах. Ми знаємо, що одне рішення не вдасться застосувати через причину А, інше через фактор Б. Звичайно, немає сенсу витрачати сили на щось очевидно неможливе. Але все-таки спробуйте іноді думати як діти, яким здається, що все вийде. Намагайтеся врівноважити реалістичний підхід та уяву.
Не відмовляйтеся від непроханої допомоги
Вже в ранньому віці малюки змінюють свою поведінку, щоб краще досягати мети під час гри. У тому числі реагують на несподівану допомогу від вихователів. Науковці помітили це, спостерігаючи за хлопцями в дитячому садку. Найчастіше дитина застосовувала отриману пораду для вирішення складнощів і швидко поверталася до своєї гри, навчившись чогось нового в процесі. Це відповідає теорії навчання Лева Виготського. На початку 1930-х років він ввів поняття «зона найближчого розвитку» стосовно дітей, але це поняття можна застосувати й до дорослих. Кожна людина може виконати завдання, залучивши один із двох рівнів розвитку — актуальний чи потенційний. Актуальний відповідає тому, що ми вміємо самостійно, наприклад, робити свою типову роботу. Потенційний — тому, що ми зможемо зробити з невеликою допомогою, коли нам не дають готову відповідь, але штовхають у потрібному напрямку. Між цими двома рівнями знаходиться зона потенційного розвитку.
Уявіть дитину, яка шукає загублену іграшку. Якщо ви навіть не знаєте, де вона, ви все одно можете допомогти з пошуками. Наприклад, запропонуйте подивитись під диваном або в сусідній кімнаті. На думку Виготського, навчання відбувається саме в цей момент, коли досвідченіша людина допомагає досягти більшого, ніж ми здолали б самотужки. Реагуючи на пораду, ми здобуваємо знання та запам’ятовуємо нові стратегії. В результаті актуальний рівень розвитку підвищується. На роботі ми теж постійно стикаємося з неформатними завданнями та ідеями, але, зазвичай, підходимо до них зі своїм актуальним рівнем розвитку. Нам здається, що ми не потребуємо допомоги, і непрохані поради швидше дратують. Але саме такі підказки від колег чи керівників можуть підвищити наш рівень розвитку та зробити продуктивнішим. Тож не поспішайте від них відмахуватися.
 |
| Щука Анна |
Коментарі
Дописати коментар