Сьогодні зробити фотографію себе — справа буквально кількох секунд. Дістав телефон, відкрив камеру, трохи повернув голову, знайшов правильне освітлення, зробив кілька десятків кадрів, вибрав один і… готово. А якщо не сподобалося — видалив. Зараз ми можемо сфотографувати себе де завгодно: вдома, на роботі, у машині, в ліфті, на відпочинку, біля дзеркала і навіть просто тому, що сьогодні волосся добре лежить. Але цікаво інше. Коли люди взагалі вперше вирішили: «А сфотографую-но я себе сам»? Виявляється, перше відоме фотографічне селфі з’явилося майже 200 років тому. І ні, там не було ні смартфона, ні фронтальної камери, ні навіть нормальної кнопки «зробити фото».
Людина, яка зробила селфі у 1839 році
Уявімо Філадельфію, 1839 рік. Фотографія тоді була зовсім новою технологією. Саме в серпні 1839 року Луї Дагер публічно представив свій фотографічний процес, який отримав назву дагеротипія.
І буквально через кілька місяців молодий американець Роберт Корнеліус вирішив провести власний експеримент. Корнеліус працював у сімейному магазині ламп і люстр, займався металом та срібленням і зацікавився новою технологією. Він зробив власну примітивну камеру — фактично коробку з лінзою від оперного скла. А потім поставив її у дворі сімейного магазину. І вирішив сфотографувати себе. Так, у 1839 році. Бібліотека Конгресу США вважає цей портрет найдавнішим збереженим американським портретним фото і називає його «першим селфі». І коли дивишся на цю фотографію сьогодні, вона здається дуже незвичною. Перед нами чоловік із серйозним виразом обличчя, трохи скуйовдженим волоссям і поглядом прямо в камеру. Ніякої усмішки. Ніякого «так, ще один дубль». Ніякого фільтра. І точно ніякого: «Ой, тут я щось не дуже вийшла». Але насправді зробити цей один кадр було набагато складніше, ніж сьогодні зробити сотню фотографій.
Просто натиснути кнопку не вийшло б
Сучасна камера робить фотографію за частки секунди. У Корнеліуса такого комфорту не було. Дагеротипія вимагала досить тривалої експозиції. За даними Бібліотеки Конгресу, ранній процес міг вимагати від кількох хвилин до 15 хвилин нерухомості, а для самого портрета Корнеліус мав залишатися практично нерухомим близько 10–15 хвилин. Тобто сьогодні ми кажемо: «Посміхнися, зараз сфотографую». А тоді це звучало б приблизно так: «Не рухайся. Взагалі. І бажано хвилин десять». І спробуй при цьому зробити природний вираз обличчя. Можливо, саме тому ранні фотографії людей такі серйозні. Не тому, що всі були похмурими. Просто спробуйте десять хвилин сидіти абсолютно нерухомо і не ворушити головою. Посмішка швидко зникне.
Але фотографувати себе люди хотіли ще задовго до смартфонів
Тут є одна важлива деталь. Якщо говорити не саме про фотографію, а про зображення самого себе, люди робили це задовго до появи фотоапаратів. Художники століттями створювали автопортрети. Вони дивилися на себе в дзеркало й малювали власне обличчя. І робили це з дуже різних причин: щоб залишити свій образ в історії, показати майстерність, дослідити власну зовнішність або просто тому, що художник був найдоступнішою моделлю для самого себе. Тобто бажання подивитися на себе збоку зовсім не нове. Змінився лише інструмент. Спочатку було дзеркало. Потім — пензель. Потім — фотоапарат. А сьогодні — фронтальна камера.
До речі, автопортрет був справою не тільки художників
У минулому портрет людини був досить серйозною річчю. Художник міг працювати над ним тижнями або місяцями. А фотографія спочатку теж була далеко не доступною розвагою. Фотографічне обладнання було складним, а сама процедура вимагала часу, знань і грошей. Тому перші фотографії зовсім не нагадували наші сьогоднішні «клац-клац — і готово». Це була подія. Люди спеціально готувалися до фотографування, приходили у студію, одягали найкращий одяг і намагалися якомога довше зберігати нерухому позу. Іноді фотографія була чи не єдиним зображенням людини, яке залишалося родині на десятиліття.
А коли фотографії стали доступними звичайним людям?
Ось тут усе почало змінюватися. Одним із великих переломних моментів стала поява доступних камер Kodak. У 1900 році компанія Eastman Kodak випустила камеру Brownie — просту коробкову камеру, яка коштувала близько одного долара і була розрахована на масового користувача. Фотографія поступово переставала бути чимось виключно професійним. Люди почали фотографувати не тільки офіційні портрети, а й звичайне життя. Свята. Подорожі. Дітей. Домашніх тварин. Друзів. Відпочинок. Звичайні моменти, які раніше ніхто не вважав достатньо важливими для фотографії. Саме тоді починається історія так званих snapshot — швидких аматорських фотографій. Фотографія стає не тільки мистецтвом, а й способом зберігати повсякденне життя. І, звичайно, серед цього поступово знаходиться місце й для фотографій самого себе.
А потім з’явилися дзеркальні селфі
Сьогодні ми сприймаємо дзеркальне фото як щось абсолютно звичайне. Але сама ідея дуже проста: якщо ти не можеш побачити себе в кадрі, постав камеру навпроти дзеркала — і проблема вирішена. Особливо популярними такі фотографії стали тоді, коли камери стали компактнішими. Людина могла поставити фотоапарат перед дзеркалом, натиснути кнопку й отримати власний портрет. Правда, тут була одна маленька проблема. Доводилося тримати фотоапарат перед обличчям. Тобто ті самі дзеркальні фотографії, над якими ми сьогодні іноді жартуємо, мають досить давніх попередників. Просто замість великого смартфона в руках була камера.
А потім телефон усе змінив
І ось тут ми поступово підходимо до знайомого нам світу. Спочатку телефон просто навчився фотографувати. Потім фотографії стали цифровими. Потім телефони отримали камери спереду. І раптом фотографувати себе стало настільки просто, що для цього більше не потрібно було навіть дзеркало. Тепер ми могли бачити себе прямо на екрані. І саме тут почалося справжнє селфі-божевілля. Сьогодні камера смартфона фактично завжди з нами. Нам не потрібно вирішувати, чи варто витрачати плівку. Не потрібно проявляти фотографії. Не потрібно чекати кілька днів, щоб побачити результат. Не сподобалося? Ще один кадр. Не сподобався? Ще п’ять. А якщо зовсім чесно — ще двадцять, бо на двадцять першому вже точно має бути нормальний.
Чому ми взагалі так любимо фотографувати себе?
Ось це, мабуть, найцікавіше. Адже технологія дала нам можливість робити селфі практично безкоштовно. Але саме бажання показати себе існувало задовго до смартфонів. Люди завжди хотіли залишити після себе зображення. Подивитися, як вони виглядають. Показати себе іншим. Зберегти момент. Передати фотографію близьким. Іноді — просто сказати: «Ось я. Ось де я був. Ось таким я себе пам’ятаю». У цьому сенсі сучасне селфі не таке вже й нове. Просто раніше для одного автопортрета могли знадобитися дзеркало, художник або складний фотоапарат. А тепер достатньо витягнути руку.
Від одного кадру до мільярдів
Є ще одна цікава річ. Фотографія Корнеліуса 1839 року була унікальною подією. Сьогодні ж за один день у світі робиться величезна кількість фотографій, і значна частина з них — саме фотографії людей самих себе. Колись люди могли роками мати один-єдиний портрет. Сьогодні у когось у телефоні можуть зберігатися тисячі фотографій власного обличчя. І при цьому ми все одно іноді відкриваємо галерею і думаємо: «Ну чому я тут така дивна?» І видаляємо 37 фотографій поспіль. Історія фотографії, як бачимо, пережила майже двісті років технічного прогресу, але деякі проблеми залишилися незмінними.
То хто ж зробив перше селфі?
Якщо говорити саме про найдавніше відоме збережене фотографічне селфі, найчастіше називають Роберта Корнеліуса та його автопортрет, зроблений у Філадельфії в жовтні або листопаді 1839 року. Бібліотека Конгресу прямо описує його як найдавніший збережений американський портрет і «перше селфі». Але є важлива поправка. Ми не можемо стверджувати, що Корнеліус був першою людиною на Землі, яка коли-небудь сфотографувала себе. Фотографія тоді тільки народжувалася, технології швидко змінювалися, а далеко не всі ранні знімки збереглися. Тому правильніше сказати: Корнеліус створив найдавніше відоме збережене американське фотографічне селфі, яке часто називають першим селфі в історії. І мені подобається думка, що між ним і нами насправді набагато більше спільного, ніж здається. Він теж захотів побачити себе на фотографії. Просто йому для цього знадобилися камера, сонячне світло, спеціальна пластина, багато терпіння і приблизно десять хвилин нерухомості. А нам — телефон і дві секунди. Ну і ще гарне світло. Без гарного світла навіть 2026 рік не рятує.
 |
| Щука Анна |
