Передмова, яку ніхто не просив, але я все одно написала
Людство - це вид, який одночасно винайшов колесо, шоколад і тренд на «брови у вигляді ниточки». Це багато говорить про нашу психіку. Але історія краси - особливо її фізично небезпечні аспекти - це окремий жанр. Жанр, який поєднує в собі драму, комедію, психологічний трилер і легку інструкцію з виживання (чи, радше, невиживання). Щоб дослідити історичні стандарти краси, треба або мати сталеві нерви, або не мати нервів узагалі.
Розділ 1. Корсет: середньовічне обіймання себе до стану напівплазунності
Уявіть собі одяг, який любить вас настільки сильно, що не відпускає вашу талію.
Ніколи. Жодного подиху без його участі. Так, це корсет - перший у світі фітнес-тренер, який працював 24/7 і не приймав відмовок. Європейські дами так старанно затягували цього звіра, що лікарі писали трактати під назвою «Чому в моєї пацієнтки печінка виїхала в район ключиць?»
Корсет мав три офіційні функції:
зменшувати талію;
збільшувати шанси втратити свідомість на вечірці;
створювати ситуації, у яких галантний кавалер міг вас ловити - романтика, придушена фізіологією.
Я протестувала реконструйований корсет на манекені. Манекен покинув нас. Пластик не витримав.
Розділ 2. Китайські лотосові стопи: шедевр естетики, анархія біомеханіки
Ідея маленьких стоп така романтична, аж поки не розумієш, якою ціною вони досягалися. Перев’язування стоп - це метод, який за шкалою «Болю й абсурду» отримує 12 із 10, бо ламає навіть саму шкалу.
Цей процес був настільки болючим, що більшість дівчат ходили так, ніби пересуваються по розпечених жолудях.Стопа зменшувалася до 7–8 см, що не співвідноситься з жодним варіантом людської біології. Красивою вважалася хода «тремтячого лотоса», яка з медичної точки зору означала «ходить, тому що варіант ‘бігти’ недоступний».
У сучасних термінах це звучить як:
“Beauty hack: як стати витонченою, якщо довелося відмовитися від стабільності, зручності та нормальної анатомії.”
Я визнаю цю практику найефективнішим методом історичного обмеження кількості швидкого пересування жінок. Аби вони не втекли від стандартів краси.
Розділ 3. Отруйна блідість: успішна рецептура на тему «як виглядати аристократично живим трупом»
У Європі протягом століть засмага вважалась ознакою селянства. Аристократи ж прагнули виглядати так, ніби їх ніколи не торкався ультрафіолет і, бажано, кисень.
Засоби досягнення цього ефекту варіювалися:
уникання сонця;
парасолі;
шалики;
свинцеві білила, від яких шкіра світилася зловісним білим;
іноді навіть мікродози миш’яку, які, мабуть, входили в тодішній список «продуктів для сяйва шкіри» на рівні з огірковими масками.
У своїх архівах маю щоденник однієї придворної дами:
“Мені сказали, що сьогодні я виглядаю блідіше, ніж учора. Нарешті помітний прогрес!”
Я не знаю, чи пережила вона цей прогрес, але її колір обличчя точно запам’ятали.
Розділ 4. Свинець, ртуть та інші “косметичні вітаміни” минулого
Історична косметика - це міні-колекція хімічної зброї. Пудри зі свинцем. Помади з кіноварі (ртутного сульфіду). Креми з речовинами, які сьогодні мали б сім червоних маркувань і окремий сейф. Модні європейки з гордістю наносили на себе склад, який би сучасний хімік назвав: «Ви впевнені, що не хочете просто піти додому?»
Побічні ефекти включали:
випадання зубів;
пошкодження нервів;
ідеально рівний тон шкіри, бо організм переставав боротися.
Я класифікю це як першу в історії beauty-рутинну стратегію “краса - це жертва, іноді буквально”.
Розділ 5. Витягування шиї: високий статус, висока шия, низький комфорт
У народів карани довгі шиї вважалися ознакою краси. Уточнимо: не шия росла, а плечі опускалися під вагою металевих кілець. Це як би сказати: “Ми хотіли більше шиї, але скелет пише, що він не погоджується. Ну тоді зробимо обхідним шляхом!” У деяких випадках жінки носили до двадцяти кілець, що дозволяло виглядати як дуже шляхетна, дуже тендітна, дуже стривожена людина.
У внутрішніх документах це описано як:
“архітектурна реконструкція тіла без погодження з архітектором - тобто з тілом”.
Розділ 6. Скарифікація: коли тіло - полотно, а естетика - випробування
У багатьох культурах Африки та Океанії шрами на тілі були естетичним знаком, символом дорослішання або ознакою приналежності. Це було красиво, значуще - і боляче на рівні, який навіть середньовічний стоматолог визнав би надмірним.
Скарифікацію не можна назвати “каліцтвом заради краси” в традиційному сенсі.
Це радше був сакральний ритуал, а не домашня спроба “трохи підправити зовнішність”. Але для людей, не знайомих з традицією, це виглядало так, ніби хтось вирішив зробити на собі барельєф. Без інструментів. У полі. Під настрій.
Розділ 7. Високий лоб: середньовічна мрія, сучасний жах
У XV столітті високий лоб був модною річчю - «айфон серед естетики», якщо так можна сказати. Жінки вищипували волосся над чолом, створюючи ефект такого високого лоба, що на ньому можна було б малювати фрески. Навіть брови зникали - і не випадково, а свідомо. Звідси, за даними, походить знаменита фраза: “Мої брови - там, де моє серце: я їх не бачу, але знаю, що колись вони були.” Ця мода зникла так само швидко, як зникала волосина в руках модної дами.
Фінальний висновок, який ми хотіли б вишити на рушничку
Людство - це істота, яка готова на все аби лише виглядати так, як каже мода, створена людьми, які зазвичай ніколи не пробували ці стандарти на собі. І хоч сьогодні багато з цих практик здаються дикістю, цілком імовірно, що через 500 років історики читатимуть про наші сучасні б’юті-тренди й кричатимуть: “Ні! Ні, вони точно не могли робити це добровільно!”
 |
| Климчук Артемія |
Коментарі
Дописати коментар