Під час другої подорожі до Парижу я нарешті потрапила в Лувр. Не скажу, що мріяла побачити Мону Лізу - просто це як «to-do» пункт у списку туриста: кав’ярня на Монмартрі, круасан з видом на на Ельфеву вежу і - обов’язково - Джоконда. Коли дійшла до залу, де висіла ця світова зірка мистецтва, я на секунду реально подумала, що там безкоштовно роздають гроші або хоча б айфони. Черга стояла така, що навіть у лікарню на довідку коротша. Свій час я ціную, тому в чергу не вставала - підійшла збоку, де охоронець ще не встиг заборонити. Побачила: так, є картина. Маленька, за склом, з рамкою, яку, здається, вибрали на розпродажі у «Леруа Мерлен». Стояла біля неї хвилин п’ять, зробила фото (бо як же без доказів), і почала роздивлятись інші полотна навколо. І от що цікаво - вони були не гірші. Навпаки, деякі навіть крутіші. Але натовп чомусь стояв тільки біля Лізи. І от тоді в голові народилась думка - чому саме вона? Чому саме ця маленька жінка з невизначеною посмішкою стала мірилом «великого мис...
Любий читач! Цей блог - це зона твого комфорту!