.webp)
Привіт, шанувальники причинно-наслідкових зв’язків, які змушують вас сумніватися в еволюції! Ви ж пам’ятаєте нашу першу зустріч? Ми говорили про те, як люди масово вбивали один одного через нічні горщики, замариновані вуха та стільці, на які не можна сідати. Якщо ви думали, що це дно людської дурості, то приготуйтеся: ми пробили його і летимо далі.
Сьогодні ми розглянемо випадки, коли Homo Sapiens (з наголосом на Sapiens, так би мовити) вирішили, що найкращий спосіб вирішити проблему - це не розмова, не компроміс, а старе добре масове вбивство. І приводи для цього були такі, що навіть чотирирічна дитина, яка не хоче ділитися іграшкою, здалася б на їхньому тлі Нобелівським лауреатом з дипломатії. Відмовтеся від логіки, вимкніть критичне мислення і ласкаво просимо у світ, де війни починаються через відра, футбол і поганий настрій занзібарського султана.
Господарчі війни: Як одне брудне відро знищило більше людей, ніж чума
Почнемо з Італії XIV століття. Епоха Відродження, кажете? Мистецтво, філософія, Да Вінчі? Ага, звісно. Насправді це була епоха, коли два сусідні міста могли ненавидіти одне одного сильніше, ніж ми ненавидимо сусіда з перфоратором. Знайомтеся: Модена та Болонья.
Це не просто футбольні фанати. Це релігійно-політичні угруповання. Болонці підтримували Папу Римського (Гвельфи), а моденці - Імператора Священної Римської імперії (Гібеліни). Тобто, привід для бійки вже був серйозний: "Мій святійший крутіший за твого, і я вб’ю тебе, щоб це довести".
Але 1325 року сталося щось, що перевершило навіть релігійний фанатизм. Група моденських солдатів, мабуть, напідпитку, пробралася в Болонью. І що вони вкрали? Золото? Жінок? Секретний рецепт пасти? Ні. Вони вкрали дерев’яне відро з громадського колодязя. Звичайне, брудне, діряве відро, в якому, ймовірно, мили ноги болонські селяни. Замість того, щоб сказати: "Хлопці, це просто відро, купіть нове за п’ять лір", Болонья оголосила Модені війну. І це була не просто штовханина біля колодязя. Це була повномасштабна війна. Болонья зібрала 32 000 піхотинців і 2 000 кавалерії. Модена, менше містечко, виставила близько 5 000 піхотинців і 2 000 кавалерії. Битва при Запполіно стала однією з найбільших і найкривавіших битв Середньовіччя в Італії. Уявіть собі: сорок тисяч чоловік у залізних обладунках, з мечами та списами, ріжуть один одного в капусту. Кров ллється рікою, кишки вивалюються на траву, крики поранених чути за кілометри. І все це під бойовий клич: "За відро!"
Результат:
Загинуло: Близько 2 000 людей.
Хто виграв: Модена.
Що вони зробили далі: Відразу ж після перемоги моденці пробралися в інший кінець Болоньї і вкрали ще одне відро. Серйозно. Вони просто хотіли зібрати колекцію.
Справжнє, те саме "Відарське відро" досі висить у вежі Торре делла Гірландіна в Модені як національний трофей. А родичі 2000 загиблих, мабуть, пишаються, що їхні предки віддали життя за дерев’яну тару для води.
Мораль: Якщо ви живете в Модені, не залишайте відра без нагляду. Якщо ви живете в Болоньї - купіть пластикове, його не шкода.
Імперський бліцкриг: Війна, яка тривала менше, ніж епізод "Сімпсонів"
Перенесемося у XIX століття. Британська імперія, "володарка морів", "нація лавочників", яка завоювала пів світу, щоб продавати їм чай. У них була колонія - Занзібар (острів біля узбережжя Африки). І там був султан, який мав бути слухняною маріонеткою в руках британців. 1896 року старий султан помер. І на трон вирішив сісти його племінник - Халід ібн Баргаш. Британці сказали: "Чувак, ми тебе не погоджували. Іди геть, ми поставимо свого". Халід, мабуть, надивився фільмів про героїчний опір і відповів: "Ні синку, це я вас не погоджував". Він зібрав 2800 солдатів, забарикадувався в палаці, притягнув стару бронзову гармату (подарунок тієї ж Британії) і оголосив, що буде битися до останнього.
Британський консул Бейсіл Кейв, мабуть, зітхнув, подивився на годинник і зрозумів, що це завадить його вечірньому чаюванню. Він надіслав Халіду ультиматум: "Або ти забираєшся до 9:00 завтрашнього ранку, або ми зробимо з твого палацу решето".
Халід, мабуть, подумав, що це блеф. "Британці? Та вони ж джентльмени! Вони не будуть стріляти в палац!" 27 серпня 1896 року, 9:00 ранку. Настала тиша. Потім настав час для британської ефективності. П’ять кораблів Королівського флоту, які стояли в гавані, націлили свої 150-міліметрові гармати на палац. Обстріл почався о 9:02. І це не було схоже на кіно. Це було схоже на те, як дорослий чоловік б’є немовля. Палац, побудований з дерева та саману, почав просто розсипатися. Султан Халід, який обіцяв битися до останнього, побачив перший вибух, зрозумів, що це не жарти, і... втік. Через чорний хід. Прямо в німецьке консульство, де попросив політичного притулку.
Його армія залишилася. Без командира, під шквальним вогнем сучасних британських гармат. Палац палав, кораблі Занзібару (це була одна дерев’яна яхта) були потоплені. Британці стріляли так ефективно, що обстріл тривав рівно 38 хвилин. О 9:40 все закінчилося. Занзібарський прапор на палаці був збитий, британські морпіхи висадилися на берег і встановили свій прапор.
Статистика Англо-занзібарської війни:
Тривалість: 38 хвилин (найкоротша війна в історії).
Втрати Занзібару: Близько 500 загиблих та поранених (майже всі - солдати та прихильники султана Халіда, які не встигли втекти).
Втрати Британії: 1 (один) поранений матрос на кораблі HMS Thrush. І той, мабуть, просто порізався об консервну банку, коли відкривав обід.
Мораль: Ніколи не сперечайтеся з Британською імперією, якщо у вас немає хоча б 39 хвилин вільного часу. І кращої гармати, ніж бронзова реліквія.
Спортивний апокаліпсis: Як футбол став приводом для геноциду
І наостанок - 1969 рік. Латинська Америка. Сальвадор та Гондурас. Дві сусідні країни, які мали стільки ж спільного, скільки я та адекватне сприйняття реальності (тобто, майже нічого, крім мови та любові до бобів). Відносини між ними були, м’яко кажучи, напруженими. Сальвадор був маленьким і перенаселеним, Гондурас - великим і малозаселеним. Сальвадорці масово емігрували в Гондурас у пошуках роботи та землі. Гондурасцям це не подобалося, вони проводили аграрні реформи, відбирали землю у сальвадорців і виганяли їх геть. Додайте до цього економічні суперечки, диктаторські режими в обох країнах і загальну нервозність.
І ось - відбіркові матчі до Кубку Світу з футболу 1970 року. Це не просто гра. У Латинській Америці футбол - це релігія, життя і єдиний спосіб довести свою перевагу над сусідом. Перший матч (в Гондурасі): Гондурас виграє 1:0. Сальвадорська фанатка закінчує життя самогубством, не витримавши ганьби. Країна оголошує національну жалобу.
Другий матч (в Сальвадорі): Сальвадор виграє 3:0. Перед матчем гондураських футболістів тероризують у готелі (гвалт, биття вікон), замість прапора Гондурасу піднімають брудну ганчірку. Гондураські фанати в Сальвадорі зазнають нападів.
Третій матч (вирішальний, на нейтральному полі в Мексиці): Сальвадор виграє в додатковий час 3:2. Сальвадор святкує, Гондурас лютує. Того ж дня, коли Сальвадор виграв вирішальний матч (14 липня 1969 року), Сальвадор розірвав дипломатичні відносини з Гондурасом. А через кілька годин... напав на нього. Сальвадорська авіація (це були старі американські літаки часів Другої світової, перероблені під пасажирські) почала бомбити гондураські аеродроми та прикордонні міста. Сальвадорська армія перейшла кордон і почала наступ. Війна, названа "Футбольною", тривала 100 годин (трохи більше 4 днів). Це було безглузде, криваве та брудне видовище. Обидві сторони використовували застарілу зброю, бомбили цивільні об’єкти, грабували села і вбивали мирних жителів. Організація Американських Держав (ОАД) втрутилася і змусила сторони припинити вогонь. Але наслідки були катастрофічними.
Статистика Футбольної війни:
Тривалість: 100 годин.
Загинуло: Близько 3 000 людей (більшість - мирні жителі Гондурасу).
Понад 130 000 сальвадорських емігрантів були змушені тікати з Гондурасу назад у Сальвадор, що призвело до гуманітарної катастрофи в Сальвадорі та, зрештою, до громадянської війни, яка тривала 12 років і забрала сотні тисяч життів.
Хто виграв: У футболі - Сальвадор (але на Чемпіонаті світу вони програли всі матчі). У війні - ніхто. Обидві країни зазнали величезних економічних та людських втрат.
Іронія долі: стадіон "Ацтека" в Мехіко, де проходив вирішальний матч, через десятиліття став місцем, де обидві країни грали один з одним у мирний футбол. Але 3 000 людей вже ніколи не подивляться футбол.
Мораль: Не перетворюйте футбол на війну.
Висновок: Людина - це тварина, яка вбиває через меблі та спорт
Ось ми і закінчили наш короткий огляд найбезглуздіших війн в історії. Що ми дізналися?
1. Ми готові вбивати один одного тисячами через брудне дерев’яне відро, просто тому що воно "наше".
2. Ми готові стріляти з гармат у палац, навіть якщо це займе лише 38 хвилин, просто тому що хтось не встиг узгодити своє призначення.
3. Ми готові бомбити сусідню країну і вбивати тисячі людей, просто тому що їхня збірна виграла футбольний матч.
Історія вчить нас тому, що вона нічому нас не вчить. Наш IQ, як виду, здається, падає, коли ми об’єднуємося в нації. Ми - Homo Sapiens, які досі живуть за законами Homo Idioticus.
Тож наступного разу, коли ви захочете посперечатися з сусідом через паркан, згадайте про відро. Наступного разу, коли ви захочете написати гнівний коментар під футбольним матчем, згадайте про 3000 загиблих у Футбольній війні.
Зберігайте спокій, не крадіть відра, не сперечайтеся з Британією і дивіться футбол з друзями, а не з автоматичною гвинтівкою.
 |
| Климчук Артемія |
