Ви коли-небудь замислювались: чому ми всі знаємо, що в греків був Зевс, який кидався блискавками, а у скандинавів Тор, який кидався молотком, а от у слов’ян… максимум що ми знаємо - це Дажбог….. який напевно кидався кредитами «до зарплати»?
Сьогодні ми з вами зануримось у слов’янську міфологію. Точніше, ми зануримось, а вилізти вже не факт. Бо слов’янські боги - це як ваш вайбер: ніхто толком не знає, що там відбувається, але всі впевнені, що без нього життя якось неповне.
1. Чому ми знаємо грецьку і скандинавську міфологію, але не свою?
У греків була Греція. І дуже багато часу. І амбіції. І філософи, які сиділи на камінчиках і записували кожну історію, бо їм тоді ще не завезли ТікТок. Вони думали: «А що, якщо ми будемо розповідати байки про богів, а через 2000 років люди будуть знімати серіали “Геракл: мультивсесвіт”?»
Скандинави теж не сиділи без діла. Холодно, темно, сонце виходить раз на півроку - от і вигадали собі богів, щоб було веселіше чекати весну. Плюс, у них була ця класна традиція: хто не записав сагу про богів - того не пустять у Вальгаллу. Це мотивувало.
А тепер слов’яни. У нас теж були боги, але… ми якось більше концентрувалися на виживанні. Бо поки грек п’є вино і записує діалоги, слов’янин у цей час відбивається від печенігів, будує хату з дерева і намагається зрозуміти, чи то весна, чи то знову зима на 8 місяців.
Крім того, коли до нас прийшло християнство, воно таке: «Ваші боги? Дуже дякую, дуже цікаво… delete folder». І все. Ми втратили більшість письмових згадок. А писати книжки про Перуна, коли вже всі моляться Ісусу, було так собі ідеєю.
Тому виходить, що ми своїх богів любили, але записувати - «ой, то потім якось». А «потім» стало 21 століттям, і ми такі: «А можна мені, будь ласка, слов’янську міфологію, тільки з доставкою додому?» - а кур’єр такий: «Немає. Закінчилась».
2. Чому так мало інформації про нашу міфологію?
По-перше, писемність у слов’ян з’явилась відносно пізно. А боги вже були. От і виходить, що більшість інформації передавалась «з уст в уста». А якщо ви хоч раз пробували грати в дитинстві в «зіпсований телефон», ви розумієте, чим це закінчується.
Був, наприклад, бог весни. Через сто років хтось забув, що він бог весни, і почав казати, що він бог веснянок. А ще через сто років виявилось, що це не бог взагалі, а просто дядько на ім’я Василь, який дуже любив сонце.
По-друге, християнізація слов’ян пройшла доволі жорстко. Багатьох богів просто «перепакували». Перун, наприклад, став Святим Іллею. Типу ребрендинг. Замість «бог блискавки» - «святий, що керує грозами». Маркетинг працює.
По-третє, археологам і літописцям було складно: ну як описати ритуал, де 20 чоловіків бігають по селу, стукають ложками по казанах і кричать «Купало, прийди!»? Це ж виглядає несерйозно. Вони такі: «Ми краще запишемо, що князь пішов у похід. Це хоча б зрозуміло».
3. Яка інформація про нашу міфологію є хибна?
Ооо, тут весело. Бо зараз у книжках і на сайтах можна знайти десятки богів, яких ніхто ніколи не бачив. Це як список «вигаданих друзів дитинства».
Наприклад:
Ярило - у більшості сучасних книжок він бог весни та родючості. Але насправді перші згадки про нього з’являються… тільки у XIX столітті. До цього - тиша. Дуже підозріло.
Лада - нібито богиня любові. Красиво звучить, але є велика підозра, що це була не богиня, а просто фольклорний мотив («ладо» як «коханий/кохана»). Тобто ми взяли слово «коханий» і зробили з нього богиню. Це якби через тисячу років люди поклонялися богині «Зая».
Леля - ще одна «дочка Лади». Наче є, а наче й нема. Скоріше за все, вигадана у XIX–XX столітті романтиками, які дуже хотіли, щоб слов’яни теж мали свій пантеон як у греків.
Словом, половина богів, про яких ви читаєте в сучасних популярних книжках, - це фанфіки на тему слов’янської міфології. Гарно звучить, але доказів нуль.
4. Що ми знаємо точно?
Ну, хоч щось залишилось!
Перун - бог грози та війни. Його реально згадують у літописах. Якщо гримить, значить Перун сердиться. Якщо дуже сильно гримить - значить, він в онлайні, варто бігти.
Велес - бог худоби, підземного світу і багатства. Такий собі слов’янський «комбо-бог»: і худоба, і гроші, і смерть. Універсальний солдат.
Мокоша - богиня жіночої долі, прядіння і взагалі всього, що пов’язано з жінками. Уявіть собі божество, яке відповідає за одночасне «народила дитину» і «засмутилась, що хтось не повернув нитку».
Сварог - небесний бог, пов’язаний із вогнем і ковальством. Якщо хтось у селі був ковалем, то він майже на 50% автоматично ставав жерцем Сварога.
Дажбог - бог сонця. В деяких текстах він ще й «праотець русичів». Тобто всі ми - «дажбожі внуки». Звучить гордо, поки не зрозумієш, що це офіційний варіант «сонячні зайчики».
Крім богів, у слов’ян було море духів: домовики, русалки, лісовики, мавки, водяники. І це все реально збереглося у фольклорі. Слов’яни так любили духів, що можна сказати: у нас була не релігія, а суцільний «полтергейст онлайн».
Висновок
Чому ми знаємо про Зевса, але не знаємо про Дажбога? Бо греки своїх богів розкрутили, як марвелівських супергероїв. А ми своїх загубили у процесі «виживання плюс християнство».
Чому мало інформації? Бо ми любили усні історії, але не любили записувати. А якщо щось і записали - християнство зробило вигляд, що «цього ніколи не було».
Чому купа хибної інформації? Бо романтики XIX століття вигадали купу богів, щоб було «як у людей».
Що ми знаємо точно? Що у нас були Перун, Велес, Мокоша, Дажбог і компанія. А ще десятки духів, з якими було весело жити: від «домовика, що краде носки» до «полудениці, що може вмазати по голові».
І головне - слов’янська міфологія все ще з нами. Просто замість жертовників у нас тепер меми, а замість обрядів - вечірки на Івана Купала.
Бо якщо чесно: яка різниця, чи ти поклоняєшся Перуну, чи дивишся на грозу з балкона з кавою і кажеш: «Ну все, Перун знову розігрався».
 |
| Климчук Артемія |
Коментарі
Дописати коментар