Пролог: А було ж колись дерево
Отже, давним-давно, коли ще не було Wi-Fi, антидепресантів і людей, наші далекі предки стрибали по деревах і їли фрукти. Це були не прямі мавпи, але щось схоже — типу твоїх троюрідних родичів, які приїжджають раз на 5 років, і ти не впевнений, чи обіймати їх, чи просто кивнути.
Так от, у нас з мавпами є спільний предок, але ми з них не «вийшли» як із маршрутки. Будь ласка запам’ятайте, а краще запишіть. Ми — дві окремі гілки на одному величезному дереві еволюції. Просто наша гілка пішла в бік розуму, а їхня — в бік вміння сидіти на пальмі і ні за що не платити податки (заздрити їм не потрібно).
Коли все почалося? Homo, ви хто?
Близько 6-7 мільйонів років тому у Африці жили істоти, які вже пробували ходити на двох ногах, хоча ще не знали, навіщо. Їх називали щось типу Sahelanthropus tchadensis (і чому ти не прочитав назву, не цікаво?). Вони ще не були людьми, але вже не зовсім мавпами.
Пройшло кілька мільйонів років — з’явився Australopithecus. Це була істота, яка ходила прямо, але ще любила полазити по деревах. Прямо як ти, коли йдеш за кавою зранку, але вилазиш із ліжка, мов з гілки. А потім трапилось дещо серйозне.
Homo habilis – чувак, який узяв камінь і сказав: “Це тепер ніж”
Окей, ми підходимо до Homo habilis (2,4 млн років тому). Цей хлопець (чи дама) вже використовував знаряддя праці. Кам’яні, грубі, але з любов’ю. Це як перший Android – працює, але іноді хочеться плакати. Він ще не дуже говорив, але вже міг по голові дати каменем який виглядає як сокира.
Homo erectus – ходячий Wi-Fi роутер до стародавнього світу
Це вже серйозна заявка. Homo erectus (1,8 млн – 100 тис. років тому) — ходив, бігав, використовував вогонь, розмножувався як кролик, і що найважливіше – вийшов з Африки. Це не метафора, він реально розповзся по Євразії, як студентські плітки в гуртожитку.
Він жив довго, багато де, і саме він заклав основу для наступних видів людей.
Homo sapiens – ми такі одні (ну майже)
Близько 300 000 років тому в Африці з’явились Homo sapiens – сучасні люди. Ми вже мали складну мову, спільноти, магію мемів (ну, поки що тільки на стінах печер), і вміння кооперуватись так, що всі інші види просто не витримали конкуренції.
Наші суперсили:
Креативність — ми вигадали релігії, прикраси, образотворче мистецтво і Zoom-наради.
Комунікація — ми не просто “а-а-а”, ми могли сказати: “йди за мною, там мамонт”.
Жорстка соціалізація — ми виживали в групах, де 150+ людей могли співіснувати без вбивства (іноді).
Побічні гілки – Неандертальці, Денисівці і компанія “А ми теж були”
Окей, ось де починається найцікавіше. Поговоримо про людей які схожі на нас, називаються людьми, але не зовсім ми і не наші предки (ну ви зрозуміли…надіюсь)
Неандертальці (Homo neanderthalensis)
Жили десь 400 000 – 40 000 років тому в Європі та Західній Азії. Мали великі м’язи, мозок не менший за наш, розуміли мистецтво (у них є печерний живопис), ховали померлих, і навіть – увага – виготовляли прикраси.
Тобто це не просто “печерні дибіли”, як їх малювали у 50-х. Це був серйозний народ.
Чому ж вони не наші предки?
Бо вони — сусідня гілка, яка відокремилась від загального предка з нами ще понад 500 000 років тому. У нас із ними був спільний прадід, але потім дороги розійшлися.
І так, ми з ними періодично змішувалися, бо, ну… самотність, холод і відсутність Tinder. Тому сучасні люди мають 1-3% неандертальських генів, особливо ті, чиї предки з Євразії. Але це не робить їх нашими предками — просто давніми знайомими, з якими одного разу “трапилося”.
Денисівці – ті, про кого дізналися з одного пальця
Їх знайшли в Денисовій печері. Генетично вони ближчі до неандертальців, але окрема гілка. Їхні гени є в жителів Південно-Східної Азії, Океанії та Австралії. І на цьому майже все, бо дуже мало матеріалів для дослідження (не фартануло). Ніхто не знає, як вони виглядали. Жодного повного черепа. Можливо, виглядали як ми, можливо — як Шрек на вихідних. Знаємо, що у них були великі зуби. Типу реально великі. Чи це значить, що вони мали шалений апетит, чи просто не користувалися ниткою — не відомо. Зникли, як реп-батл без інтернету. Вимерли — і навіть не лишили нам наскального мему. Знову ж – не предки, а двоюрідні брати по лінії ДНК.
Homo floresiensis (хобіти) – так ви правильно прочитали
Це маленькі люди з острова Флорес (Індонезія). Назва, до речі, звучить як бренд французької парфумерії, але пахнуть вони, мабуть, як… ну, як і всі ми без душу.
Розміри:
Зріст: 1 метр. MAX.
Вага: 25 кг.
Череп: менше, ніж у шимпанзе. Але не хвилюйся: інтелекту вистачило, щоб робити знаряддя, полювати на карликових слонів (так, це теж реальна штука) і, скоріш за все, не жити з батьками. Вони не залишили по собі нікого. Навіть у Facebook не залишили статусу “зник”. Тобто не наші предки
Homo naledi, Homo luzonensis та інші — маленькі гілочки на дереві, які згасли.
Куди вони всі ділись? Можливо, конкуренція з нами, можливо – зміни клімату, або комбо.
Висновок: від каменю до мема
Еволюція людини — це не “від мавпи до людини”, а від спільного предка до різних форм “людськості”, де ми виявилися єдиними, хто лишився. Але це не значить, що ми “кращі” — просто нам трохи більше пощастило. Ну і, можливо, ми найгучніше кричали на мамонта.
 |
| Климчук Артемія |
Коментарі
Дописати коментар