Колись у далекому кінематографічному хаосі, коли Бог створив хороших режисерів — типу Кубрика, Тарковського чи хоча б того чувака, який зняв рекламу кетчупу “Торчин” і змусив тебе плакати, бо сосиска була така самотня… — він також випадково впустив каструлю з мізками на землю. І з того пюре виріс він — Ед Вуд, головнокомандувач кінозаляпаної маячні.
Хто такий Ед Вуд? Це режисер, який знімав фільми настільки погано, що аж добре… але все одно погано. Його головне досягнення — “Plan 9 from Outer Space”, або як її називали фанати: “план 9, а плани 1–8 вже були забраковані самим Сатаною”.
Частина 1. Як стати режисером, якщо не вмієш знімати
Едвард Девіс Вуд-молодший народився в 1924 році в Америці, але з вигляду і поведінки було схоже, що його викотили з матриці прямо з вірусом. Хлопець з дитинства фанатів від хорорів, Дракули і жіночої білизни. Це не жарт. Він любив носити светрики мами і ходити по хаті в пеньюарі. І тут ми такі: “Гм… можливо, він буде режисером?”
На війні в Тихому океані Ед воював, але паралельно переживав найбільше за те, щоб японці не побачили його рожевих панчіх. І якби вони це побачили, можливо, війна закінчилась би швидше — бо хто після такого ще має бажання воювати?
Частина 2. Голлівуд, тримай моє пиво (і три долари бюджету)
Ед Вуд приїхав до Голлівуду не з мрією — а з цілою апокаліптичною відеофантазією. Він хотів знімати фільми, які “ніколи ще не знімали”. І в цьому він мав рацію — ніхто не знімав нічого настільки безсистемного, як він. У нього не було грошей, не було таланту, не було акторів — але був ентузіазм, як у білки після трьох редбулів і пробудження на хресті.
Його перший “шедевр” — “Glen or Glenda”, стрічка, в якій Ед сам грає головну роль трансвестита (це до речі дуже прогресивно для тих часів). Весь фільм — це три кілометри внутрішньої психології, перемішаної з кадрами з документалки про бізонів і філософією рівня: “Я ношу сукню. Але люблю жінок. Але сукню! Але жінок!” — це все, поки Бела Луґоші (актор, який створив образ Дракули який ми знаємо) з’являється на екрані з фразами типу: “Будь ласка. Тягни нитки. Нитки долі. Нитки… шкарпетки…”
Частина 3. Plan 9: Фільм, який помер ще до зйомки
Головна страва на дегустації божевілля — це, звісно, “Plan 9 from Outer Space”. Сюжет? Чекай… ти хочеш сюжет? Ну добре.
Інопланетяни вирішують воскресити мертвих, щоб зупинити людство, яке винаходить зброю, яка може знищити Всесвіт.
Так, правильно — прибульці не мають пістолетів, вони оживляють… зомбі. Один з яких — Бела Луґоші, який насправді помер ДО початку зйомок. Ед Вуд просто використав старі кадри з ним, а в сценах, де треба — поставив якогось сусіда з простирадлом на обличчі. ТИПУ ТЕ САМЕ.
Кожен кадр цього фільму — це або:
мікрофон, який видно зверху
картонна тарілка, яка літає на волосіні
поліцейський, який чухається в кадрі
актори, які забувають свої репліки і просто дивляться в камеру
А знаєте як він зробив штурвал літака? Тупо розвернув стілець і його спинка стала штурвалом (в цьому ж кадрі на коліні одного актора лежить сценарій … видно боявся забути слова)
Непогана треш комедія, я вам навіть посилання на фільм в YouTube залишу, тому що як на мене, щось чарівне тут є…… Фільм тут
Частина 4. Спадщина: від сміття до культового сміття
Після десятка провалів, Ед Вуд опинився без копійки, без друзів, без зубів і з пляшкою джину. Він помер у 1978 році, коли кіно вже було іншим, а він все ще сидів десь у трусах і писав сценарій.
Проте в 80-90-их його “творчість” несподівано знайшли любителі крінжу, і такі: “Чекай, це ж настільки погано, що це… весело!”
І тоді Ед Вуд став іконою поганого кіно, символом DIY-ентузіазму, якби знімати фільми дали 5-річному філософу з головою капусти.
У 1994 Тім Бертон зняв фільм “Ед Вуд”, де Джонні Депп грав самого режисера — з любов’ю, сарказмом і делікатним психозом. І світ такий: “Ого. Він справді був унікальний. Непритомний, але унікальний.”
Висновок: Чому Ед Вуд — це броколі кінематографу?
Тому що:
На вигляд дивний.
На смак спершу огидний.
Але якщо довго сидіти в інтернеті, звикнеш.
А якщо ти сноб — навіть полюбиш.
Це раз, ось посилання на фільм Plan 9 в YouTube, зробіть висновки самі: Фільм тут
Ед Вуд довів, що талант — це не головне. Головне — фанатизм, безмежна впертість і відсутність самокритики. Якщо ти знімаєш фільм на три бакси з картонним космічним кораблем, де зомбі під музику бʼються з хрестами — ти або псих, або легенда.
А Ед Вуд був… обома.
 |
| Климчук Артемія |
Коментарі
Дописати коментар