Джо народився 1915 року і жив зі своїми батьками у штаті Колорадо. Його сім'я — іммігранти із Сирії. Вони не вміли говорити англійською, через що виникали проблеми з роботою — вони постійно шукали, куди влаштуватися. Проблеми з інтелектом у Джо батьки помітили у шість років. Хлопчик дуже пізно почав говорити, та й говорив лише кілька фраз. Арріді пішов до початкової школи, але директор після кількох занять відправив хлопчика додому з висновком, що він не здатний відвідувати звичайний навчальний заклад. Хлопчику стукнуло 10 років, а до школи його не брали. У результаті, важко через знайомих, батько влаштував хлопчика в державну школу для розумово відсталих у сусідньому місті. Під час тестування під час вступу до школи з тесту IQ Джо Арріді набрав лише 49 балів. У школі та на районі до Джо постійно чіплялися хулігани. Знущатися з розумово відсталих у них вважалося верхом гумористичного креативу. У 21 рік Джо вирішив кинути все і якось застрибнув на вантажний вагон і поїхав із міста до іншого штату — Вайомінг. Тут він влаштувався працювати на вокзалі. Але вже за місяць сталося нещастя. На околицях сталося гучне вбивство з насильством. Постраждали дві дівчинки, одній із яких вдалося вижити. Джо в ті ж дні спіймали за бродяжництво. У розмові довідалися, що він тинявся в місці, неподалік трагедії.
Окружний шериф Джордж Керрол — чи то правда вирішив, що винен розумово відсталий, чи то просто вирішив закрити гучну справу — звинуватив Джо. Перед виходом на пенсію, шериф захотів надати собі славу за розкриття ажіотажної справи. Шериф заявив, що на допиті Джо у всьому зізнався. Абсурд ситуації в тому, що поліція вже впіймала реального винуватця — мексиканського робітника Агілара. Він працював на батька дівчаток у будинку, де було скоєно напад. Але з'ясувалося, що з ним був напарник. Цим напарником і визнали Джо. Дівчинка, що вижила, впізнала мексиканця. Але сказала, що не впізнає Джо. Єдиний "доказ" проти Джо — його власне визнання. На допитах він охоче зізнавався, що це зробив. Його возили, ставили слідчі експерименти. Йому здавалося це цікавою грою, і він на все погоджувався. Суд визнав його винним, хлопця засудили до вищої міри. Адвокати наполягали, що у Джо розум шестирічної дитини. Провели тест IQ, який показав 46 балів. "Якщо ми виконаємо вирок, штату Колорадо знадобиться багато часу, щоб пережити цю ганьбу", — адвокат Айрленд, майбутній генпрокурор Колорадо. Адвокат подав дев'ять апеляцій. Справу переглядали, але вирок залишали чинним.
Після цієї історії було проведено серію досліджень людей з обмеженими розумовими здібностями. З'ясувалося, що під час допитів вони охоче дають неправдиві відомості про себе. Часто зізнаються у скоєному, навіть якщо жодного відношення до цієї історії не мають. Арріді навіть до ладу не розумів, що таке — найвища міра покарання!
В'язні та тюремники співчували бідному Джо. Тюремний наглядач Рой з прізвищем Бест (у перекладі з англ. — найкращий) подарував Джо іграшковий потяг. До останнього моменту це була улюблена річ Джо. "Арріді був найщасливішим ув'язненим у камері смертників за всю історію нашої в'язниці", — начальник в'язниці, де сидів Джо. Через пів року вирок щодо 23-річного Джо Арріді було виконано. "Ні, ні, Джо не помре", — сказав Джо, коли йому оголосили, що він вирушає в останню путь. Усю дорогу хлопець усміхався дорогою до газової камери. Насамкінець Джо замовив морозиво, яке наглядач йому й приніс.
А через два місяці цей винний мексиканський робітник зізнався, що знати не знає цього Джо.
Біографія Джо Арріді — історія невинного та доброго хлопця — була однією з книг, яка надихнула Стівена Кінга на знамениту "Зелену милю". Пам'ятаєте цього парубка? Це Джон Коффі — афроамериканець, який за сюжетом потрапив до в'язниці за аналогічною справою. Невинний і добрий, він також постраждав несправедливо.
Протягом 72 років юристи знову і знову порушували цю справу, щоб посмертно реабілітувати ім'я Джо Арріді. І лише у 2011 році їм це вдалося — Джо було визнано невинним. Юристи змогли довести, що на той момент Джо не був на місці злочину. Але свій важливий внесок у суспільство він зробив ціною свого життя. Після історії з Джо Арріді правосуддя стало набагато лояльнішим до людей із психічними розладами та розумовою неповноцінністю. По суті він був дитиною. Після того, як його засудили і до смерті Джо зустрічався з сотнею людей. Але ніхто не зміг покласти край цьому абсурду.
 |
| Щука Анна |
Коментарі
Дописати коментар