Перейти до основного вмісту

Давай знайомитись

Марченко Єлизавета

Мене звати Єлизавета, для знайомих просто Ліза і мені 19 років. Після закінчення коледжу, який закінчила нещодавно, в 2024 році, шукала варіант підробітку або вже повноцінного працевлаштування. А влаштуватися саме сюди мені підказала моя гарна знайома, за що я їй дуже вдячна) Це моя перша робота, і не шкодую що прийшла сюди) Працюю я дистанційно, з Харківської області, що мені дуже подобається в цій роботі. Хоч вставати на ранкові зміни мені важко, оскільки завжди була совою яка спить до обіду, деякі мінуси роботи можна пропустити. Окрім роботи, я ще знову пішла навчатися. Поза змінами та парами, я люблю проводити час по різному: провожу час з рідними та друзями, читаю книги, розвиваю навички писемництва і цікавлюсь відеоіграми. Ігри для мене не тільки цікава історія, а ще й антистрес після важкої зміни, але окрім цього направляю свої сили на покращення письменницьких навичок, оскільки в мене є план в майбутньому написати власну книгу. Ця мрія в мене ще зі школи. Я людина творча, тому часто люблю це проявляти у вигляди написання історій та малюнків.

Булава Максим

Мене звати Максим, мені 19 років. В наш напрямок потрапив по рекомендації колеги. До цього працював адміністратором спортзалу. Займався спортом, в дитинстві бойовим гопаком, пізніше баскетболом, страйкболом, граю в відеоігри. У школі цікавився історією, отримав відзнаку за її вивчення. Велике значення у цій зацікавленності було завдяки моєму викладачу, вона активно підтримувала ідеї розвитку роздумів та бурних дискусій. Вчусь в університеті "Митної справи та фінансів" на спеціальності фінанси, банківська справа та страхування, учасник парламенту факультета. Як представники парламенту проводимо позанавчальні заходи, концерти, збори, фестивалі та інше. Загалом робимо життя студентів цікавішим. Щодо навчання, спеціальність охоплює великий спектр матеріалу, але можна все об’єднати як вивчення банків, економіки та їх взаємозв'язок. Продовжую навчатись, працюю. Подобається часом читати книги, пограти в відеоігри. В вільний час приблизно цим і займаюсь, якщо ні, то це прогулянки по місту, кіно, стендапи, кав’ярні, головне з компанією, так завжди цікавіше. Щодо роботи онлайн чи офлайн, загалом не принципово яким чином працювати, і в дистанційці, і в офісі бачу переваги, але часто немає можливості працювати дистанційно, тому переважно знаходжусь в офісі. Улюблена страва - картопля по-французьки, проте самойстійно готувати не люблю. Маю 2 котів, 16 років та 2 роки. Лягаю спати як сова, встаю як жайворонок. Є одна з незабутніх подій, коли вперше почав займатись страйкболом. Я був наймолодшим там, років 14 мені було, всі були дорослими чоловіками, десь 25-40, дуже хвилювався, проте з нетерпінням чекав початку. Як наслідок, активно займався цим хобі. Між відпочинком на пляжі та подорожжю з пригодами, я б обрав друге. Сам факт чогось неочікуваного на шляху вже є чимось цікавим, саме в таких ситуаціях з’являються найкращі історії. В питанні хот-дог чи є бутербродом, я б скоріш не погодився. Для мене бутерброд це де за основу виступає плоский хліб, в цьому ж випадку сосиска в розрізаній булці, чимось ближче вже до сосиски в тісті. Історично слово “Бутерброд” пішло з німецької, маючи дослівний переклад як “Масло хліб”, тому вважаю що хот-дог не є бутербродом. Є також справді корисна порада, яку мені дали на минулому місці роботи, колега казала: “Якщо не питають, то й радити нічого не треба”. Це пояснюється тим, що кожен робить як знає і якщо він не готовий щось міняти, то лізти не варто, бо скоріш за все порада не буде сприйнята або викликає гнів. Коли справі буде необхідність, достатньо дати знати в кого можна навчитись.





Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Чому робота з дому виснажує більше, ніж офіс — особливо якщо ти постійно на дзвінках

  Здається, що працювати з дому — це комфорт.  Немає дороги.  Немає офісного шуму.  Можна зробити каву, сісти зручно, працювати у своєму ритмі.  Але якщо твоя робота — це дзвінки, графік і постійна взаємодія з людьми…  до кінця дня ти відчуваєш себе так, ніби прожив два.  І справа не тільки в кількості задач.  Справа в тому, як саме ця робота навантажує тебе. 1. Кожен дзвінок — це міні-стрес, навіть якщо ти цього не помічаєш.  Перед кожним дзвінком мозок робить маленьку підготовку:  що скажуть?  як відреагують?  чи буде конфлікт?  Навіть якщо ти досвідчений і впевнений —  ця мікронапруга все одно є.  Кожен дзвінок це серія мікростресів без повного відновлення. 2. Ти постійно тримаєш емоції під контролем Навіть коли клієнт:  грубий,  агресивний,  ігнорує,  провокує,  ти не можеш відповісти так, як хочеться.  Ти контролюєш:  тон голосу,  слова,  реакцію.  І це велич...

Чому після Другої світової війни масово висаджували тополі

Коли закінчилась війна, міста були не просто зруйновані — вони були непридатні для нормального життя. Руїни, пил, відсутність зелені, погане повітря, спека влітку.
Люди повертались у простір, який треба було відновлювати буквально з нуля. І саме в цей момент з’являється рішення, яке сьогодні багатьом здається дивним —
масова висадка тополь. Але це було не випадково. Це була продумана стратегія. Контекст часу: чому взагалі потрібні були дерева Після війни: -знищені парки і сквери -спалені або вирубані дерева -активне будівництво → пил і бруд -відсутність тіні і перегрів міст Зелені насадження були не “декором”, а необхідністю для виживання міського середовища. Дерева: -очищують повітря -знижують температуру -створюють комфорт для життя Але була проблема — часу не було. Чому саме тополя Тополя стала ідеальним варіантом через поєднання кількох факторів. 1. Максимальна швидкість росту Це ключовий момент. Тополя: -росте значно швидше за більшість дерев -вже через 3–5 років дає відчутну тінь...

Людина, яка живе лише 7 секунд: реальна історія, що змушує інакше подивитись на пам’ять і життя

 Уяви, що ти прокидаєшся.  Не просто після сну —  а ніби після повного “обнулення”.  Ти відкриваєш очі, дивишся навколо…  і не розумієш абсолютно нічого.  Хто ти.  Де ти?.  Що було до цього моменту?.  Порожнеча.  Не така, як “забув, куди поклав телефон”.  А повна відсутність минулого.  Саме так живе людина, історія якої здається вигаданою —  але вона абсолютно реальна.  Його звати Клайв Вірінг. Життя “до”: блискучий розум і музика До того, як усе змінилося, Клайв був людиною, якій можна було позаздрити.  Він — професійний музикант, диригент, викладач.  Людина з феноменальною пам’яттю.  Він запам’ятовував складні музичні партитури,  працював із хорами, виступав, викладав.  Його життя було насиченим, осмисленим, повним.  У нього була дружина, робота, улюблена справа.  Все, що ми називаємо “нормальним життям”.  Один день, який стер усе У 1985 році він захворів.  Звичайний віру...