Перейти до основного вмісту

Звідки беруть гроші на Нобелівську премію?

Нобелівська премія — одна з найпрестижніших премій, яка щорічно присуджується за видатні наукові дослідження, революційні винаходи або великий внесок у культуру та розвиток суспільства. Але хто її фінансує, якщо Нобеля давно немає в живих?

Ініціатор премії, Альфред Нобель, був хіміком, інженером та видатним винахідником. В 1894 Нобель придбав металургійний концерн Бофорс, який став найбільшим виробником озброєння. За своє життя Нобель накопичив значний стан. Більшість доходу він отримав від своїх 355 винаходів, серед яких найвідоміше — динаміт.

У 1888 році Альфреда Нобеля «поховали живцем». У Каннах помер брат Нобеля — Людвіг, і помилково репортерів у газети помістили оголошення про смерть Альфреда Нобеля, а не його брата.

Прочитавши у французькій газеті власний некролог під назвою «Торгівець смертю мертвий», Нобель задумався над тим, яким його пам'ятатиме людство. Після цього він вирішив змінити свій заповіт, в якому написав: "Все моє рухоме та нерухоме майно має бути обернене моїми душоприкажчиками у ліквідні цінності, а зібраний таким чином капітал поміщений у надійний банк. Доходи від вкладень повинні належати фонду, який щороку розподілятиме їх у вигляді премій тим, хто протягом попереднього року приніс найбільшу користь людству. літературний твір; тому, хто зробив найбільший внесок у згуртування націй чи зниження чисельності існуючих армій та сприяння проведенню мирних конгресів”.

Таким чином, доходів від вкладень Нобеля вистачає, щоб однойменний фонд продовжував існувати й у наш час. Втім, премія вже стала настільки престижною, що навіть якщо дивідендів "не вистачатиме", завжди знайдуться меценати, які бажають зберегти премію. На сьогодні загальний розмір грошової частини Нобелівської премії становить близько $1,1 млн. + медаль (близько 200 г золота).


Радіонова Тетяна



Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Чому робота з дому виснажує більше, ніж офіс — особливо якщо ти постійно на дзвінках

  Здається, що працювати з дому — це комфорт.  Немає дороги.  Немає офісного шуму.  Можна зробити каву, сісти зручно, працювати у своєму ритмі.  Але якщо твоя робота — це дзвінки, графік і постійна взаємодія з людьми…  до кінця дня ти відчуваєш себе так, ніби прожив два.  І справа не тільки в кількості задач.  Справа в тому, як саме ця робота навантажує тебе. 1. Кожен дзвінок — це міні-стрес, навіть якщо ти цього не помічаєш.  Перед кожним дзвінком мозок робить маленьку підготовку:  що скажуть?  як відреагують?  чи буде конфлікт?  Навіть якщо ти досвідчений і впевнений —  ця мікронапруга все одно є.  Кожен дзвінок це серія мікростресів без повного відновлення. 2. Ти постійно тримаєш емоції під контролем Навіть коли клієнт:  грубий,  агресивний,  ігнорує,  провокує,  ти не можеш відповісти так, як хочеться.  Ти контролюєш:  тон голосу,  слова,  реакцію.  І це велич...

Чому після Другої світової війни масово висаджували тополі

Коли закінчилась війна, міста були не просто зруйновані — вони були непридатні для нормального життя. Руїни, пил, відсутність зелені, погане повітря, спека влітку.
Люди повертались у простір, який треба було відновлювати буквально з нуля. І саме в цей момент з’являється рішення, яке сьогодні багатьом здається дивним —
масова висадка тополь. Але це було не випадково. Це була продумана стратегія. Контекст часу: чому взагалі потрібні були дерева Після війни: -знищені парки і сквери -спалені або вирубані дерева -активне будівництво → пил і бруд -відсутність тіні і перегрів міст Зелені насадження були не “декором”, а необхідністю для виживання міського середовища. Дерева: -очищують повітря -знижують температуру -створюють комфорт для життя Але була проблема — часу не було. Чому саме тополя Тополя стала ідеальним варіантом через поєднання кількох факторів. 1. Максимальна швидкість росту Це ключовий момент. Тополя: -росте значно швидше за більшість дерев -вже через 3–5 років дає відчутну тінь...

Людина, яка живе лише 7 секунд: реальна історія, що змушує інакше подивитись на пам’ять і життя

 Уяви, що ти прокидаєшся.  Не просто після сну —  а ніби після повного “обнулення”.  Ти відкриваєш очі, дивишся навколо…  і не розумієш абсолютно нічого.  Хто ти.  Де ти?.  Що було до цього моменту?.  Порожнеча.  Не така, як “забув, куди поклав телефон”.  А повна відсутність минулого.  Саме так живе людина, історія якої здається вигаданою —  але вона абсолютно реальна.  Його звати Клайв Вірінг. Життя “до”: блискучий розум і музика До того, як усе змінилося, Клайв був людиною, якій можна було позаздрити.  Він — професійний музикант, диригент, викладач.  Людина з феноменальною пам’яттю.  Він запам’ятовував складні музичні партитури,  працював із хорами, виступав, викладав.  Його життя було насиченим, осмисленим, повним.  У нього була дружина, робота, улюблена справа.  Все, що ми називаємо “нормальним життям”.  Один день, який стер усе У 1985 році він захворів.  Звичайний віру...