Армія Теннессі перебувала взимку 1863-64 років у таборі Далтон, штат Джорджія, під командуванням генерала Джозефа Е. Джонстона. Кілька днів температура була близько нуля, і оскільки було надто холодно, щоб муштрувати або грати у звичайні ігри на вулиці, все, що солдати могли зробити, це назбирати дров і спробувати зігрітися між прийомами їжі. Більшість чоловіків були молоді й бадьорі, і вимушене неробство не давало їм спокою, що створювало неабияку проблему для командування армією.
З одного боку величезного яру розташувалися війська Джорджії, а з іншого — жителі Теннесі. Вночі на територію випав сильний снігопад, і солдати, прокинувшись наступного ранку, побачили трохи високу температуру та багато снігу. Комбінація виявилася зайвою для деяких молодших хлопців, і вони почали між собою сніжну битву Невдовзі окремі поєдинки змінилися більшими зіткненнями, а потім цілі роти вишикувалися одна проти одної. Нарешті сталося неминуче. Групи жителів Теннесі та Далтон зібралися для «битви», і військові дії почалися серйозно.
Звістка про те, що назріває масштабна зіткнення, поширилася двома таборами як лісова пожежа. Тепер це було справою гордості штату, і всі дрібні сутички припинилися, і новобранці ринули з обох сторін, доки це не закінчилося суто змаганням між Теннессі та Джорджією. До цього часу брали участь майже 2000 чоловік, і їх кількість зростала. Звідусіль літали сніжки. Крики та підбадьорення пронизували повітря, бо боротьба гойдалася туди-сюди протягом кількох годин.
Під час різних нападів багато полонених було захоплено, але в шаленому хвилюванні чергового нападу вони втекли й знову приєдналися до товаришів у битві.
Розуміючи, що достатній запас сніжок відіграє важливу роль у боротьбі, обидві сторони заздалегідь насипали великі купи боєприпасів і розмістили їх у стратегічних точках. Як можна собі уявити, ці склади сніжок часто були цілями нападу.
Коли зіткнення наростало, жителі Теннесі попросили одного з полковників вийти верхи на його улюбленому бойовому коні та повести їх у атаку. Прийнявши запрошення, полковник сів на коня, схопив прапор, який один із солдатів зробив зі старої бандани, і поскакав на поле бою, щоб зайняти своє місце на чолі своїх військ. Коли жителі Теннесі побачили, як він вибігає, з їхнього боку піднявся страшенний рев.
Через дорогу знову пролунав гучний рев від грузинів, тому що один з їхніх майорів виїхав, щоб їх вести.
Хвилювання було зараз у гарячці; не тільки дві великі сили вишикувались у бойовий порядок, але й сотні людей, які не воювали, зібралися на навколишніх пагорбах, щоб спостерігати. Військовослужачі дерлися на зручні місця, а генерал-офіцери та їхні штаби або сіли на своїх коней, або шукали висоту, щоб спостерігати за подією.
Наказавши своїм жителям штату Теннессі завантажити якомога більше «боєприпасів» і наказавши своїм офіцерам артилерійського відділу постачати свіжі сніжки, полковник наказав атакувати. Із гучним гуркотом з обох боків бійка почалася!
У той час як сотні сніжок наповнювали повітря, люди спотикалися й спотикалися один об одного, намагаючись ухилитися від дороги. Інші були збиті прямими попаданнями. Найбільше постраждали полковник і його кінь на передовій атаки. Вони були головними цілями для Далтон, що оборонялися.
Сила нападу жителів Теннесі дозволила їм обійти фланг і одночасно прорватися в центр лінії джорджиан, що призвело до повного розгрому. Не задовольняючись лише переслідуванням своїх опонентів з поля, жителі Теннесі переслідували Далтон прямо через їхній власний табір і в ліси за його межами. Потім, відчуваючи, що його люди досягли своєї мети, полковник припинив погоню і наказав своїм людям повернутися до табору.
Так завершилася акція, в якій взяли участь майже 5 тисяч військових. Єдиними жертвами були підбиті очі та кілька зламаних рук.
 |
| Климчук Артемія |
Коментарі
Дописати коментар