Ефект "Доктора Фокса", або чому ми цьому віримо

 

Хто такий цей «доктор Фокс»? 

У 1970-х роках група вчених проводила дослідження, щоб дізнатися, від чого залежить сприйняття викладачів студентами. Для цього вчені Дональд Нафтулін, Джон Уер і Френк Доннеллі провели невеликий експеримент за участю студентів медичного університету Південної Каліфорнії. Дві групи учнів розмістили в двох сусідніх авдиторіях, у кожну авдиторію поставили по запрошеному лектору. Студенти-психологи і психіатри повинні були прослухати коротку лекцію про математичну теорію ігор, а потім оцінити виступаючого за допомогою короткої анкети.

Ось тільки один з цих вчених був дійсно професором, який прекрасно розбирається в теорії ігор, а другий — запрошеним актором, у якого було завдання провести лекцію максимально переконливо, при цьому з самою темою він був знайомий по одній короткій статті. Актор взяв собі псевдонім “Доктор Майрон Фокс”. Він дійсно експресивно провів лекцію, активно жестикулював, до того ж і виглядав він так, що від справжнього професора не відрізниш: в костюмі і в окулярах.

Після лекцій вчені порівняли відповіді студентів і, на їх подив, самозванця студенти оцінили набагато вище, ніж справжнього професора. Студентам сподобалася манера спілкування доктора Фокса, велика кількість невербальних сигналів, які, так би мовити, «згладжували» нісенітницю сказаного. Тоді вчені припустили, що такий стиль комунікації здатний викликати у студентів велику симпатію і готовність вчитися у конкретного викладача.

Схожий експеримент провели в Академії ВПС США, але його ускладнили. Порівнювали вже не професійного лектора і самозванця, а більш і менш досвідчених викладачів. Студентів різного рівня розподілили в групи до викладачів, всім групам дали однаковий розклад і запустили освітній процес. Це було «лонгітюдне» дослідження, в рамках якого розглядали, як студенти покажуть себе на фінальних іспитах відразу після освітнього семестру в обраних викладачів, і на наступних іспитах вже в майбутніх семестрах. Як з’ясувалося, студенти більш «слабких» та невпевнених викладачів показували більш високі результати у короткостроковому навчальному проміжку. Але ті, хто навчався у більш досвідчених — отримували більш високі оцінки в наступних семестрах.

У 2012 році вчені Ейял Пір і Еліза Баба повторили оригінальний експеримент за участю актора, але врахували критику першого дослідження: вони ввели контрольну групу і розширили список питань. Анкети включали як позитивний фокус (наприклад: «Лектор здався мені професіоналом своєї справи»), так і негативний. До того ж вони попросили студентів зазначити, чи знайшли вони для себе щось нове з прослуханої лекції. На подив авторів дослідження, навіть за цих обставин ефект доктора Фокса проявився: навіть якщо студенти відзначали, що нічого нового не почули, вони все одно продовжували оцінювати харизматичного лектора вище.

Як досягти ефекту «доктора Фокса»? 

Якщо на вас чекає виступ перед малознайомою авдиторією, де не можна осоромитися, то ефект доктора Фокса допоможе зберегти почуття власної гідності і налагодити зв’язок з авдиторією. Для цього не обов’язково нести повну нісенітницю, але деякі прийоми допоможуть залучити слухачів і позбавити їх відчуття гнітючої туги, поки ви розповідаєте щось, як на вашу думку, безсумнівно важливе.

Крок 1 – Зовнішній вигляд 

Якщо ви хочете справити враження професіонала у виступі, то виглядати потрібно відповідно. Не нехтуйте дрес-кодом і зачіскою, це немаловажливо для першого враження.

Крок 2 – Комунікація з авдиторією 

Звісно, харизматичною людиною за 5 хвилин не станеш, але спробувати варто. Намагайтеся на 15-20 хвилин виступу викрутити на максимум свого внутрішнього екстраверта — практика та дослідження вчених вказують, що авдиторія їх дуже любить. Спілкуйтеся з публікою, задавайте питання, жартуйте, наводьте приклади, розповідайте історії. Це задає темпоритм виступу, воно стає динамічним, наче сцена погоні у кіно, і глядачі починають активніше залучатися.

Крок 3 – Невербальна комунікація 

Навіть, якщо ви не виспалися і забули випити свою ранкову каву, намагайтеся вичавити з себе хоча б пару рухів, ілюструйте свої слова жестами і мімікою. До речі, дослідники в експерименті 2012 року з’ясували, що якщо виступаючий робить в процесі якісь позначки (навіть нерозбірливим почерком), це викликає більше інтересу у авдиторії і допомагає зосередити увагу глядачів.

Проте маємо й таку зворотню ситуацію: як не стати жертвою «доктора Фокса»? 

Таким психологічним феноменом користуються не тільки офісні працівники, яким потрібно захистити проєкт, а й шахраї, які під виглядом «Супер-пупер-курсу: всі професії за 15 секунд» продають людям пустушки. Псевдовчені, наставники, «експерти з дипломом Ґогвордсу» за допомогою ефекту «доктора Фокса» заманюють своїх слухачів і, в кращому випадку, просто витрачають їх час і гроші.

Студенти – це люди творчі, з прагненням до самореалізації, а отже – й шукають курси, тренінги, інтенсиви тощо за своїми напрямами. Тому не забувайте дотримуватися інформаційної гігієни і користуватися пошуковими системами, щоб перевіряти інформацію про експерта, навіть, якщо вам здається, що він говорить істину з останньої достовірної інстанції. Ось кілька порад:

1) Якщо ви знайшли анкету спікера на рекламній сторінці чергового «суперкурсу» і там перераховані ступені та нагороди, не полінуйтеся перевірити, чи взагалі існують названі премії та освітні організації.

2) Вчіться користуватися пошуком по картинці. Якщо у вас є фотографія спікера «суперкурсу», завантажте її в пошуковик. Хтозна, може, шахраї завантажили просто фотографію зі «стоку» (загального набору фотографій без авторства).

3) Ставтеся критично до інформації, що надходить. Якщо ви вже опинилися на лекції, включіть критичне мислення і намагайтеся уважно стежити за промовою спікера.

Харизма, впевненість і ефектна подача матеріалу створюють на авдиторію великий вплив, залишаючи сприятливе враження, навіть, якщо інформація, як то кажуть, «ні про що». Думайте, аналізуйте, сумнівайтеся та вивчайте!

Климчук Артемія