Перейти до основного вмісту

Місто, в якому працюють всі, поліції — немає, а середня зарплата — 1200 євро

 У цьому іспанському місті немає поліції, злочинності та безробіття. Тут живе всього пара тисяч людей, які змогли побудувати свою особисту соціально-демократичну утопію.
Йдеться про містечко Маріналеда, що в Андалузії провінції на півдні Іспанії. Він процвітає за рахунок одного, загального сільськогосподарського кооперативу.

На перший погляд, Маріналеда нічим не відрізняється від будь-якого іншого міста в цьому регіоні. Він розташований у мальовничій долині Кампіна, з усіх боків оточеній зеленими пагорбами. На десятки кілометрів навколо — тільки оливкові плантації та золоті поля пшениці. Містечко — красиве та спокійне. 

Якщо придивитися уважніше, то можна помітити ще дещо. По-перше, місцеві жителі побудували унікальне анти-капіталістичне суспільство. По-друге, місцевий мер навіть заохочував злодійство в магазинах.

Під час початку фінансової кризи у 2008 році Маріналеда вибрала своїм мером вельми цікавого політика — Хуана Мануеля Санчеса Горділло, який на той час заробив прізвисько «Іспанський Робін Гуд».

Цей чоловік прославився тим, що організував серію рейдів на супермаркети, коли в знак протесту люди грабували магазини, виносячи з них найпростіші продукти: масло, рис, боби.
Безпорадні касири дивилися на це свавілля і плакали.

Горділло ж у всіх інтерв’ю говорив, що це було не крадіжка, а ненасильницький громадянський акт непокори.

«Є багато сімей, які не можуть собі дозволити ходити в магазин — пояснював він. — У XXI столітті це ганьба. Їжа — це не те, на чому можуть спекулювати товстосуми».

Якби щось подібне відбувалося десь у Німеччині, Штатах чи Росії, Горділло напевно загримів би за ґрати. Але тільки не в Іспанії. Тут він став мером невеликого містечка і зумів втілити в життя соціалістичну утопію. Він побудував місто, в якому їжі та інших необхідних речей вистачає на всіх.

Іспанія переживає зараз сильну економічну кризу. В одній тільки Андалусії знаходиться 690 тис. Порожніх житлових будинків. Всі їх банки забрали у колишніх власників за борги.

Але в Маріналеді такої проблеми немає. Горділло прийняв рішення: той, хто хоче побудувати власний будинок, може зробити це безкоштовно. Але тільки якщо загальна його площа не перевищує 192 квадратних метра. Матеріали та робочу силу оплачував муніципалітет.

Кожна сім’я, яка хотіла скористатися щедрою пропозицією мера, брала на себе тільки одне зобов’язання: платити владі по 15 євро в місяць все життя. Ну, і цей будинок, побудований на гроші громади, покупець не міг продати з вигодою для себе. Хочеш поїхати — продавай майно мерії.

В цілому, в Андалусії сьогодні величезне безробіття. Вона досягла фантастичних 37%, а якщо вважати тільки молодих людей — то і зовсім 55%. У Маріналеді живе 2700 осіб, і всі з них працюють. В одному і тому ж місці: місцевому сільськогосподарському кооперативі.

Прибуток від його городяни ділять порівну між собою. В середньому виходить близько 1200 євро на місяць на кожного. У регіоні, де кожна третя людина не може знайти роботу, це фантастичний результат.

«Ми повинні переглянути наші цінності, цінності суспільства споживання. Якщо забути на деякий час про гроші, егоїзмі та індивідуалізмі, то можна побудувати набагато більш благополучне, щасливе і справедливе суспільство», — каже тепер Горділло.«Маріналеда — це тільки один невеличкий приклад. Ми хочемо поширити його досвід по всьому світу», — резюмує він.



Аліна Овчарова






Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Чому робота з дому виснажує більше, ніж офіс — особливо якщо ти постійно на дзвінках

  Здається, що працювати з дому — це комфорт.  Немає дороги.  Немає офісного шуму.  Можна зробити каву, сісти зручно, працювати у своєму ритмі.  Але якщо твоя робота — це дзвінки, графік і постійна взаємодія з людьми…  до кінця дня ти відчуваєш себе так, ніби прожив два.  І справа не тільки в кількості задач.  Справа в тому, як саме ця робота навантажує тебе. 1. Кожен дзвінок — це міні-стрес, навіть якщо ти цього не помічаєш.  Перед кожним дзвінком мозок робить маленьку підготовку:  що скажуть?  як відреагують?  чи буде конфлікт?  Навіть якщо ти досвідчений і впевнений —  ця мікронапруга все одно є.  Кожен дзвінок це серія мікростресів без повного відновлення. 2. Ти постійно тримаєш емоції під контролем Навіть коли клієнт:  грубий,  агресивний,  ігнорує,  провокує,  ти не можеш відповісти так, як хочеться.  Ти контролюєш:  тон голосу,  слова,  реакцію.  І це велич...

Чому після Другої світової війни масово висаджували тополі

Коли закінчилась війна, міста були не просто зруйновані — вони були непридатні для нормального життя. Руїни, пил, відсутність зелені, погане повітря, спека влітку.
Люди повертались у простір, який треба було відновлювати буквально з нуля. І саме в цей момент з’являється рішення, яке сьогодні багатьом здається дивним —
масова висадка тополь. Але це було не випадково. Це була продумана стратегія. Контекст часу: чому взагалі потрібні були дерева Після війни: -знищені парки і сквери -спалені або вирубані дерева -активне будівництво → пил і бруд -відсутність тіні і перегрів міст Зелені насадження були не “декором”, а необхідністю для виживання міського середовища. Дерева: -очищують повітря -знижують температуру -створюють комфорт для життя Але була проблема — часу не було. Чому саме тополя Тополя стала ідеальним варіантом через поєднання кількох факторів. 1. Максимальна швидкість росту Це ключовий момент. Тополя: -росте значно швидше за більшість дерев -вже через 3–5 років дає відчутну тінь...

Людина, яка живе лише 7 секунд: реальна історія, що змушує інакше подивитись на пам’ять і життя

 Уяви, що ти прокидаєшся.  Не просто після сну —  а ніби після повного “обнулення”.  Ти відкриваєш очі, дивишся навколо…  і не розумієш абсолютно нічого.  Хто ти.  Де ти?.  Що було до цього моменту?.  Порожнеча.  Не така, як “забув, куди поклав телефон”.  А повна відсутність минулого.  Саме так живе людина, історія якої здається вигаданою —  але вона абсолютно реальна.  Його звати Клайв Вірінг. Життя “до”: блискучий розум і музика До того, як усе змінилося, Клайв був людиною, якій можна було позаздрити.  Він — професійний музикант, диригент, викладач.  Людина з феноменальною пам’яттю.  Він запам’ятовував складні музичні партитури,  працював із хорами, виступав, викладав.  Його життя було насиченим, осмисленим, повним.  У нього була дружина, робота, улюблена справа.  Все, що ми називаємо “нормальним життям”.  Один день, який стер усе У 1985 році він захворів.  Звичайний віру...