Стоп-фрази, які зроблять тільки гірше — що не слід говорити постраждалим від війни
Люди, що пережили жахіття війни, потребують підтримки. Навіть, якщо з усіх сил це заперечують. Проте ми ненароком можемо завдати шкоди необережними фразами, що знецінюють почуття та досвід людини.
Такі психологічні тригери зачаїлися у звичайних виразах, які ніби-то покликані підтримати.
“Я тебе розумію” — не розумієте!
Проста форма підтримки, яка водночас може зіграти злий жарт і призвести до знецінення почуттів співрозмовника.
Адже кожен пережив свій унікальний досвід війни. Комусь довелося пожертвувати комфортом та переїхати, а хтось втратив рідну людину, чоловіка, дитину, дружину тощо.
Для когось ця війна тривала на екрані телефону, а хтось бачив вибухи на власні очі та переживав обстріли, живучи у підвалі.
У кожного різний досвід, але у кожного він болить по своєму.
Для психіки цієї людини навіть “незначні”, у порівнянні з кимось, потрясіння є важливими. Адже це персональний досвід і його треба пережити, яким би він не був.
Тому замість того, щоб сказати, як ви розумієте людину, скажіть:
те, що ти пережив (-ла) — це жахливо.
мені дуже шкода, що тобі довелося через це пройти
Такі фрази дають людині впевненість у тому, що її почуття важливі.
Не ігноруйте тему війни
Під час розмови з постраждалим (-ою) буде помилкою ігнорувати тему війни чи всіляко уникати її.
Часом мовчання може завдати навіть більшого болю, ніж слова. Для постраждалого важливо, щоб його біль визнали.
Мовчання ж залишає людину сам на сам зі своїми переживаннями, та створює відчуття, що ці почуття не важливі й нікому непотрібні.
Якщо вам важко слухати те, що людина пережила, можна просто сказати кілька слів, які покажуть співрозмовнику, що ви його підтримуєте.
Наприклад: “те, що трапилося у твоєму місті — це дуже страшно”.
Залиште своє “краще було б…” при собі
Не варто давати оцінку діям людини та її відчуттям. Ви не можете знати, як краще було вчинити в тій чи іншій ситуації.
А людина діяла так, як вважала правильним на той момент, щоб врятувати своє життя і життя рідних. Ніхто не міг знати, до чого призведуть ті чи інші дії. Адже часом ризик виправданий, а часом все перетворюється на катастрофу.
У всьому винні ті, хто чинив звірства та свідомо вбивав. У жодному випадку не людина.
Тому забудьте про фрази, які починаються з “краще було б”:
краще було б відразу виїхати
краще було б не ризикувати так
Мусиш радіти, що живий
А вирази на кшталт “ти повинен радіти, що живий”, взагалі знецінюють весь пережитий досвід і горе.
Людині треба час, щоб все усвідомити та до кінця пережити, прогорювати за втраченим. Тільки це дасть змогу нормально жити.
Від самого початку ніхто не міг знати, що трапиться, та скоріше за все, людина себе звинувачує та картає. Тому їй неабияк треба твоя підтримка.
Ти можеш зробити це за допомогою слів: “Ти маєш право ненавидіти тих, хто зруйнував твій дім та твоє життя”.
Люди, які пережили жахіття війни, буквально наново вчаться радіти життю та посміхатися.
Усім нам погано
Так, дійсно, кожен пережив свій унікальний досвід і в кожного власна травма. Але коли ви розмовляєте з людиною про це, то не можна переводити фокус уваги на загал або на себе.
Ще гірше порівнювати ситуацію з гіршими випадками, наприклад:
всього лише розбомбили твій дім, а в хтось втратив…
добре, що хоч твої рідні живі
радій, бо твій будинок вцілів
Якщо людина вже вирішила поділитися з вами пережитим, треба уважно її вислухати й покласти свій досвід та порівняння ситуацій якомога глибше в кишеню, бо не час мірятися втратами.
Весь досвід, який болить людині — важливий. Тому в жодному разі не варто знецінювати його тим, що у когось він гірший і хтось у цьому світі страждає більше.
Не роби з людини жертву
Співчувати й віктимізувати, тобто робити з когось жертву, різні речі. З позиції жертви важко вибратися, є ризики підштовхнути людину до депресії.
Тому замість того, щоб підкреслювати як все погано, треба наголосити на сильних сторонах людини.
Постійно кажіть, якими якостями чи вчинками людини ви пишаєтеся. Така підтримка додасть сил рухатися далі, впоратися з болем та подбати про себе й рідних.
А головне, у кожній бесіді бути щирим зі співрозмовником й відверто прагнути його вислухати та почути. Адже в розмові можна почути тривожні дзвіночки, що людина не може самостійно впоратися з пережитим.
Або настільки звинувачує свої вчинки чи слова, що намагається самостійно покарати себе з це. Ви можете допомогти.
| Блоха Ольга |
Коментарі
Дописати коментар