Уявімо абсолютно звичайний день. Ми заходимо до супермаркету після роботи. Беремо кошик або візок, проходимо між рядами, кидаємо продукти, щось згадуємо й повертаємося назад, бо забули молоко. На касі дістаємо телефон або картку, оплачуємо покупки й виходимо. Нічого особливого. А тепер уявімо, що поруч із нами раптом опинилася людина, яка жила у 1920 році. Для неї цей звичайний похід за продуктами міг би перетворитися на справжню фантастичну подорож. І найцікавіше — їй не потрібен був би жоден музей майбутнього. Достатньо було б просто зайти з нами до найближчого супермаркету.
Почнемо із самого входу
Перше здивування могло б початися ще до того, як ми взагалі зайшли всередину. Скляні двері раптом самі розсуваються. Людина з 1920 року, найімовірніше, просто зупинилася б. Ми знаємо, що це автоматичні двері й датчики. Для нас вони настільки звичні, що ми можемо пройти через них, навіть не помітивши. А для людини з минулого це могло б виглядати приблизно так: «Вони що, самі мене побачили?» А далі — величезне приміщення, яскраве освітлення, рівні ряди товарів і десятки людей, які спокійно ходять між полицями. І ось тут почалася б справжня подорож.
Візок, який сам їде за покупцем
Добре, звичайний магазинний візок навряд чи став би головною сенсацією. Хоча й він міг би викликати цікавість. Людина 1920 року вже знала б, що таке кошик і різні способи перевозити речі. Але кількість товарів, яку сьогодні можна покласти в один візок, могла б її здивувати. Ми можемо зайти «тільки за хлібом» і через двадцять хвилин вийти з пакетом продуктів, побутовою хімією, кормом для кота, шоколадкою, серветками й чимось, що взагалі не планували купувати. До речі, сучасний супермаркет прекрасно знає цю нашу слабкість. Найцікавіші покупки часто відбуваються саме тоді, коли ми нічого такого не планували.
А тепер — фрукти взимку
У 1920 році сезонність продуктів була набагато помітнішою в повсякденному житті. Сьогодні ми можемо зайти до магазину взимку й побачити величезний вибір фруктів та овочів, які можуть бути вирощені далеко від місця продажу. Апельсини, банани, авокадо, виноград, манго, ківі — усе це для нас просто продукти на полиці. Але для людини минулого сам масштаб вибору був би вражаючим. Вона могла б запитати: «А де ви все це вирощуєте?» І відповідь «у різних країнах світу» породила б ще більше запитань. Бо сучасний продуктовий магазин — це фактично маленька виставка глобальної торгівлі. Продукти можуть долати тисячі кілометрів, перш ніж потрапити на нашу кухню.
Молоко, яке не потрібно одразу випити
Ще один момент — холодильники. Для нас холодильник давно став частиною звичайного життя. А тепер подивімося на супермаркет очима людини, яка прийшла з 1920 року. Цілі ряди охолоджених продуктів. Молоко. Сири. Йогурти. М’ясо. Риба. Напівфабрикати. Десерти. Напої. І все це може годинами чекати на свого покупця у контрольованих температурних умовах. Сама ідея великого магазину, де величезна кількість швидкопсувних продуктів постійно зберігається охолодженою, була б дуже цікавою. А якщо ми ще покажемо їй морозильну камеру з піцою, морозивом і замороженими овочами… Тут, думаю, список запитань лише почав би збільшуватися.
Піца за кілька хвилин?
А тепер підходимо до відділу готової їжі. Для людини 1920 року це могло б бути взагалі окремим культурним шоком. Ми можемо купити їжу, яку не потрібно вирощувати, чистити, готувати з нуля або чекати кілька годин. Готовісалати. Сендвічі. Суші. Піца. Курка. Випічка. Десерти. Їжа, яку можна взяти з полиці й з’їсти практично одразу. Причому в одному магазині. І тут сучасна людина, мабуть, навіть не замислюється, наскільки це незвично з погляду історії. Ми живемо у світі, де приготування їжі може бути опцією, а не обов’язковою частиною дня.
А тепер — полиці з консервами
Консервування продуктів було відоме задовго до 1920 року, тому сам факт існування консервів нашого мандрівника не здивував би. А ось масштаб — цілком можливо. Один ряд. Другий. Третій. М’ясні консерви. Риба. Кукурудза. Горошок. Квасоля. Фрукти. Соуси. Супи. І десятки варіантів одного й того самого продукту. Сьогодні ми іноді стоїмо біля полиці й хвилин п’ять думаємо: «Взяти цей кетчуп чи той?» Людина з 1920 року могла б просто не зрозуміти, чому нам потрібно стільки різних кетчупів. І це, до речі, стосується майже всього.
Скільки напоїв взагалі може існувати?
Окрема пригода — відділ напоїв. Вода. Газована вода. Соки. Енергетики. Холодний чай. Квас. Безалкогольні напої. Напої з різними смаками. Напої без цукру. Напої з вітамінами. Напої для спорту. Напої, які виглядають так, ніби їх придумали в лабораторії. І тут людина з 1920 року могла б поставити цілком логічне питання: «А звичайної води вам недостатньо?» Можливо, це було б одне з найскладніших питань для сучасного суспільства.
Косметика — ще одна загадка
Тепер уявімо, що наш гість потрапляє у відділ косметики та засобів догляду. Шампуні. Кондиціонери. Маски. Скраби. Креми. Сироватки. Засоби для волосся. Засоби для обличчя. Окремі засоби для рук, ніг, тіла, губ… А потім він бачить, що деякі люди купують кілька різних засобів для одного й того самого. І тут уже навіть не дуже зрозуміло, кому буде складніше. Людині з 1920 року зрозуміти наш асортимент? Чи нам — пояснити, навіщо нам сім баночок, якщо одна людина прекрасно жила і без них?
Туалетний папір може виявитися не менш цікавим
Є речі, які настільки звичні, що ми навіть не сприймаємо їх як частину технологічного прогресу. Наприклад, туалетний папір. Ми просто беремо упаковку й кладемо у візок. А тепер спробуйте пояснити людині з минулого, чому в магазині продаються величезні упаковки паперу для щоденного використання. І чому покупці іноді купують одразу кілька упаковок. Зрештою, саме такі дрібниці й показують, наскільки змінився наш побут. Ми звикли до комфорту настільки, що перестали його помічати.
А потім вона побачить ціни
Тут починається найцікавіше. На кожному товарі — ціна. А іноді ще й знижка. «Акція». «2 за ціною 1». «-30%». «Спеціальна пропозиція». «Тільки сьогодні». Сучасний покупець прекрасно розуміє, що це спосіб привернути увагу. Але сама кількість цінників, акцій і пропозицій могла б виглядати незвично. Особливо коли один і той самий товар може мати одразу кілька цін залежно від умов покупки. І тут наш гість міг би вперше задуматися: «Ви прийшли купити продукти чи граєте в якусь складну економічну гру?»
А чек тепер можна навіть не брати
І ось ми нарешті підходимо до каси. У 1920 році сама організація покупки була зовсім іншою. А сьогодні перед нами — каса. Касир. Або взагалі немає касира. Можна самостійно відсканувати покупки, оплатити карткою чи телефоном і вийти. Для нашого гостя це вже майже магія. А потім ми показуємо йому телефон. І пояснюємо, що можемо прикласти його до термінала, не дістаючи гроші. Можемо оплатити годинником. Можемо отримати електронний чек. Можемо навіть не носити з собою гаманець. І, мабуть, саме тут людина з 1920 року остаточно зрозуміла б, що потрапила не просто в інший магазин. Вона потрапила в інший світ.
Але найбільше її здивував би не супермаркет
І ось тут найцікавіше. Мені здається, найбільшим відкриттям для людини з 1920 року був би навіть не холодильник, не автоматичні двері й не каса самообслуговування. А телефон у руках кожного покупця. Бо ми можемо стояти посеред магазину й одночасно: дивитися список покупок; перевіряти ціну; читати відгуки; порівнювати товари; спілкуватися з людиною, яка знаходиться на іншому кінці світу; слухати музику; фотографувати; замовляти доставку; оплачувати покупку. І все це — на одному невеликому пристрої. Людина 1920 року, швидше за все, сприйняла б його не як телефон. А як пристрій, який об’єднує десятки різнихречей. Телефон. Фотоапарат. Календар. Годинник. Карти. Радіо. Газету. Довідник. Листування. Гаманець. І ще багато всього.
Найдивніше — ми самі цього вже не помічаємо Мабуть, саме це і є найцікавішим у всій історії. Ми звикли. Звикли до магазинів, у яких можна знайти майже все. Звикли до полиць, які постійно поповнюються. Звикли до холодильників. До морозильників. До упаковок. До штрихкодів. До карток. До телефонів. До доставки. До того, що взимку можемо купити полуницю, а влітку — заморожені ягоди. До того, що можемо за кілька хвилин купити продукти на вечерю і вже дорогою додому замовити щось, чого не було в магазині. Для нас це звичайний день. А для людини столітньої давнини — майже фантастика.
А тепер повернімося на сто років назад
Є одна цікава думка. Ми дуже легко уявляємо, що люди минулого жили «простіше». І це дійсно так у багатьох побутових моментах. Але слово «простіше» не завжди означає «гірше». У них було менше вибору. Менше товарів. Менше швидкості. Менше можливостей купити щось за кілька хвилин. Але водночас вони не стояли перед полицею з двадцятьма видами йогуртів, намагаючись вирішити, який саме потрібен. Не читали склад на кожній упаковці. Не порівнювали ціни в трьох додатках. Не фотографували товар, щоб запитати думку подруги. Не замовляли доставку додому, тому що «сьогодні щось не хочеться йти в магазин». Світ просто був іншим.
І, мабуть, саме тому варто іноді подивитися на звичайний супермаркет іншими очима
Наступного разу, коли зайдемо за продуктами, можна на хвилину уявити, що ми бачимо все це вперше. Автоматичні двері. Десятки видів хліба. Фрукти з різних країн. Холодильники з готовою їжею. Заморожені продукти. Косметику. Побутову хімію. Самообслуговування. Безконтактну оплату. Електронний чек. Телефон, який замінює гаманець. І раптом звичайний похід за молоком уже не здається таким звичайним. Можливо, найбільша дивина сучасного світу полягає не в тому, що ми навчилися створювати складні технології. А в тому, як швидко ми перестаємо дивуватися тому, що ще недавно здавалося неможливим. Для нас супермаркет — це просто місце, де треба купити хліб, молоко й щось до чаю. А для людини з 1920 року це був би цілий світ. І, можливо, після такої подорожі вона вийшла б на вулицю, подивилася на наші машини, телефони, електричні ліхтарі й людей, які кудись поспішають, і подумала б лише одне: «А ви точно живете у 2026 році, а не в якомусь фантастичному фільмі?» А ми, скоріше за все, просто пішли б додому. Бо нам ще треба встигнути купити молоко.
 |
| Щука Анна |
