Коли ми дивимося фільм, то зазвичай звертаємо увагу на акторів, красиві кадри, музику, спецефекти. Але є одна річ, яку ми майже ніколи не помічаємо — звук. Ми чуємо, як герой іде коридором, як відкриваються двері, падає склянка, заводиться автомобіль, працює ліфт, гримить грім або вибухає будівля. Нам здається, що все це просто записали під час зйомок. Але дуже часто — ні. Чимало звуків у кіно створюють уже після того, як сцена знята. Іноді звук, який ми чуємо, взагалі не має нічого спільного з тим, що відбувається на екрані. Наприклад, звук кроків динозавра може бути створений зовсім не динозавром. Звук розбитого скла — не справжнім склом. А звук удару людини — іноді звичайним шматком селери. І ось тут починається найцікавіше.
Кіно може змусити нас почути те, чого ніколи не було
Є спеціальні люди, які займаються створенням і записом звуків для фільмів. Їх називають фолі-артистами. Їхня робота здається трохи дивною, якщо подивитися на неї збоку. Людина може ходити по студії в різному взутті, наступати на різні поверхні, відкривати десятки дверей, кидати предмети, терти тканину, бити по овочах і навіть ламати різні речі. І все це — заради кількох секунд у фільмі. Фолі-артист дивиться на сцену й думає не «що тут реально відбувалося?», а «що має почути глядач, щоб повірити в цю сцену?» Це дуже важлива різниця. Бо звук у кіно повинен не просто бути реалістичним. Він має бути переконливим. Іноді справжній звук навіть гірший за спеціально створений.
Кроки, яких на зйомці ніхто не почув
Уявімо сцену: герой повільно йде темним коридором. Актор справді йде коридором. Камера все знімає. Але на готовому фільмі його кроки можуть звучати зовсім інакше. Чому? Тому що під час зйомок навколо знаходяться оператори, освітлювачі, техніка, декорації. Мікрофон може записувати голоси людей, шум обладнання, автомобілі за вікном і десятки інших звуків. Тому кроки часто записують окремо. Фолі-артист може взути точно таке саме взуття, як у героя, і пройти по спеціальній поверхні. Причому один і той самий крок можна записати кількома способами. По дереву він звучатиме одним чином. По бетону — зовсім іншим. По мокрій підлозі — ще інакше. А якщо герой іде дуже обережно, звук теж доведеться зробити відповідним. Саме тому іноді один звук кроку в кіно — це результат досить великої роботи.
А тепер — селера
Одна з найцікавіших речей у звуковому дизайні — звуки ударів. У фільмах люди постійно падають, б’ються, врізаються в стіни, отримують удари й переживають різноманітні пригоди. Але записувати справжні удари людей, звичайно, ніхто не буде. Тому звуки створюють штучно. Для цього використовують різні предмети. Наприклад, звук ламання кісток можуть імітувати за допомогою овочів або інших матеріалів, які при розламуванні дають потрібний хрускіт. Іноді для звукового ефекту удару підходить навіть селера. Тобто страшна сцена, від якої ми здригаємося на дивані, може бути створена людиною, яка спокійно стоїть у студії й ламає овоч. І після цього дуже важко дивитися бойовики зовсім так само, як раніше.
Двері теж мають характер
Здавалося б, що може бути простішим за звук дверей? Але у кіно навіть двері можуть розповісти про персонажа. Стара дерев’яна дверь у покинутому будинку повинна скрипіти зовсім не так, як сучасні двері в дорогому готелі. Важкі металеві двері повинні звучати важко. Двері автомобіля — по-своєму. А якщо персонаж живе у старій квартирі, звук замка, ручки й дверей має відповідати цьому місцю. Тому звукові дизайнери можуть записувати десятки варіантів одного й того самого звуку, а потім вибирати той, який найкраще працює саме в конкретній сцені.
А як звучить динозавр?
Ось тут ми взагалі потрапляємо в цікаву ситуацію. Ніхто з людей ніколи не чув живого динозавра. Тому ніхто не може сказати: «Ні, цей звук неправильний. Справжній тиранозавр звучав інакше». Саме тому творці фільмів можуть експериментувати. Для створення голосів фантастичних істот використовували й використовують звуки різних реальних тварин, які потім змінюють, комбінують і обробляють. І в результаті народжується звук істоти, якої людство ніколи не бачило і не чуло. Але мозок глядача приймає його як правду. Ось у цьому й полягає магія кіно.
У космосі взагалі має бути тихо
А тепер ще один цікавий момент. У космосі немає повітря, яке могло б передавати звукові хвилі так, як це відбувається на Землі. Тобто знаменитий вибух космічного корабля з гучним «БУМ!» — це передусім художній прийом. Якби ми опинилися у відкритому космосі, багато таких подій ми просто не почули б. Але уявіть «Зоряні війни» без звуків лазерів, вибухів і двигунів. Трохи не те. Тому кіно свідомо порушує фізику, щоб зробити історію більш емоційною та зрозумілою для глядача. І це чудовий приклад того, що кінореалізм не завжди означає наукову точність. Іноді, щоб ми повірили у сцену, нам потрібно почути те, чого в реальності там бути не може.
Навіть дощ може бути не дощем
Коли в кіно йде дощ, ми чуємо його характерний шум. Але під час зйомки записати красивий і чистий звук дощу не завжди можливо. Тому його можуть додавати окремо. Причому звуковий дизайнер може створити цілий шар звуків: краплі по даху, вода на асфальті, шум вітру, стукіт по склу, віддалений грім. І в результаті ми отримуємо не просто «дощ», а атмосферу. Саме тому іноді в кіно дощ звучить набагато красивіше, драматичніше або страшніше, ніж звичайний дощ за нашим вікном.
Навіщо записувати звук одягу?
Здається смішним, але так. Якщо герой різко повертається, сідає, біжить або б’ється, звук його одягу може бути важливою частиною сцени. Тому фолі-артист може окремо записувати рухи куртки, сорочки, пальта, сумки, рюкзака чи іншого одягу. У фільмі це майже непомітно. Але якщо прибрати всі ці звуки, сцена раптом стане дивно порожньою. Ми можемо навіть не зрозуміти, чого саме не вистачає. Просто відчуємо: щось не так.
Чому страшний фільм без звуку вже не такий страшний?
Спробуйте якось подивитися сцену жахів без звуку. Дуже багато моментів одразу втратять свою силу. Людина стоїть у темному коридорі. Двері повільно відкриваються. Герой озирається. На екрані може практично нічого не відбуватися. Але потім ми чуємо тихий скрип. Пауза. Ще один звук. І раптом — різкий удар. Ми підстрибуємо. Хоча візуально могли побачити абсолютно те саме. Звук керує нашим очікуванням. Він може змусити нас чекати небезпеки ще до того, як вона з’явиться на екрані. Саме тому в хорошому трилері іноді тиша страшніша за музику.
Ми взагалі дуже рідко помічаємо хорошу роботу зі звуком
І це, мабуть, найцікавіше. Якщо костюм у фільмі виглядає дивно — ми це помітимо. Якщо актор погано зіграв — теж. Якщо декорації виглядають неприродно — звернемо увагу. А якщо звук зроблений ідеально, ми просто повіримо в те, що бачимо. Ми не думаємо: «О, як добре записали звук кроків». Ми думаємо: «Він іде». Саме тому хороша звукова робота часто залишається непомітною. Вона не повинна кричати про себе. Вона повинна створювати відчуття, що все відбувається насправді.
І наступного разу послухайте фільм, а не тільки подивіться його
Коли будете дивитися кіно, спробуйте звернути увагу на те, що зазвичай проходить повз. Як звучить кімната? Що чути на задньому плані? Який звук видає одяг героя? Як звучить його взуття? Чи є шум за вікном? Що відбувається в моменти тиші? Можливо, після цього звичайний фільм відкриється зовсім з іншого боку. Бо кіно — це не тільки те, що ми бачимо. Це ще й те, що ми чуємо, навіть коли не замислюємося про це.
І тепер, коли в черговому фільмі герой ефектно вріжеться в стіну, а ми почуємо гучний удар, можна на секунду згадати, що десь у студії, можливо, жодна стіна взагалі не постраждала. А постраждала… селера.
 |
| Щука Анна |
