30 секунд до спокою Чужий настрій — не ваш обов’язок

У телефонній комунікації ми часто стаємо не лише співрозмовниками, а й мимовільними «приймачами» чужих емоцій.

Роздратування.
Напруга.
Нетерплячість.
Іноді — образа, злість чи втома.

Клієнт може принести все це у розмову.
Іноді — ще до того, як ви встигли сказати перше слово.

І тут дуже легко потрапити в пастку:
почати думати, що ваше завдання — змінити його настрій.

Заспокоїти.
Переконати.
«Витягнути» розмову будь-якою ціною.

Але є важлива думка, яку варто нагадувати собі:

Чужий настрій — не ваш обов’язок.

Ваше завдання — бути професійними.
Чути. Пояснювати. Допомагати в межах своєї ролі.

Але ви не відповідаєте за те, що людина принесла в цю розмову до вас.

Ви не можете контролювати:

-її день;

-її втому;

-її попередній негативний досвід;

-її реакцію на обставини.

І це нормально.

Що ви можете контролювати?

-Свій тон.
Спокійний голос — це ваша опора.

-Свої межі.
Навіть у складній розмові можна внутрішньо сказати собі:
«Ці емоції — не мої.»

-Свою внутрішню дистанцію.
Співпереживати — так.
Пропускати весь негатив через себе — ні.

Уявіть простий образ:
між вами і співрозмовником є прозоре скло.
Ви добре чуєте, розумієте, відповідаєте.
Але чужі емоції не осідають на вас.

Іноді достатньо 5 секунд після дзвінка, щоб подумки сказати:

«Я зробив(ла) свою частину. Решта — не на мені.»

Це не байдужість.
Це здорові межі.

А межі — це не про дистанцію від людей.
Це про близькість до себе.

Радіонова Тетяна