Є дві категорії людей.
Перша - ті, хто рано дізнаються, як працює світ.
Друга - ті, хто до 18 років живуть у власному альтернативному всесвіті, де логіка працює приблизно як Wi-Fi у маршрутці: ніби є, але насправді ні.
Я належу до другої категорії. І що найгірше - у дитинстві всі ці мої геніальні теорії здавалися абсолютно логічними. Настільки логічними, що я навіть не сумнівалася. У моїй голові світ був чітко структурований, продуманий і трохи схожий на дешевий шпигунський фільм. А потім я виросла… і почала дізнаватися, що майже все, що я колись “точно знала”, було повною нісенітницею. І тепер, озираючись назад, я розумію дві речі: дитяча логіка - це щось неймовірне і мені трохи соромно за половину своїх відкриттів. Отже, ось кілька речей, які я зрозуміла занадто пізно.
Чорний ринок - це не нічний базар з органами
У дитинстві фраза «чорний ринок» звучала максимально підозріло. І моя фантазія намалювала дуже конкретну картину. Це був такий секретний нічний базар. Десь у темному провулку. Працює тільки після опівночі. Там стоять палатки, але не з помідорами і шкарпетками, а з речами значно цікавішими:
- тут продають наркотики
- тут зброю
- тут… органи
Я не знаю, чому саме органи були ключовим товаром. Але у дитячій уяві чорний ринок без органів - це як піца без тіста. І головне - потрапити туди було надзвичайно складно.
Я уявляла, що:
треба знати секретний пароль
знати, де він відкривається
і взагалі тебе можуть не пустити, якщо ти виглядаєш недостатньо кримінально
Тобто для мене це було щось між: мафіозною сходкою, нічним базаром і квестом із фільму про шпигунів. І тільки значно пізніше я дізналася, що чорний ринок - це просто нелегальна торгівля. Без наметів. Без нічних ліхтарів. І без загадкового продавця, який шепоче: “Псс… потрібна нирка?”. Чесно кажучи, я трохи розчарувалась. Моя версія була цікавіша.
День космонавтики - це не день космонавтиків
Це відкриття сталося приблизно у 18 років. І тут мені справді трохи соромно.
Бо все життя я думала, що «день космонавтики» - це просто… зменшувально-лагідна форма слова космонавти. Ну знаєте:коти → котики, космонавти → космонавтики…
Все логічно. І я була переконана, що це просто такий милий варіант назви свята. Типу: “Сьогодні день космонавтиків 🥰”. Можна привітати космонавтів, подарувати їм торт у формі ракети і сказати: дякую, що літаєте.
І тільки значно пізніше я зрозуміла, що космонавтика - це галузь. Тобто: наука, технології і дослідження космосу. І це не маленькі космонавти. Я не знаю, як я прожила стільки років із цією теорією. Але одне добре - я нікому про це не казала. Бо була впевнена, що всі і так це знають.
Як я переплутала право і ліво
Є люди, які іноді плутають право і ліво. І є я.
Я, судячи з усього, десь на самому початку життя неправильно це вивчила. І довгий час жила з абсолютно перевернутою системою координат. Правда відкрилася десь у першому чи другому класі. Ми їхали з другом в автобусі. І раптом бачимо у одної дівчинки дуже круті наліпки на сумці.
Друг каже:
- Подивись, праворуч!
Я дивлюся…і нічого не розумію. Кажу:
- Де праворуч? Вона ж ліворуч.
І починається суперечка. Ми сперечаємося хвилин п’ять. Я абсолютно впевнена, що права. Тому що, очевидно, я ж знаю, де право. Але ні. Виявилося, що весь цей час я просто неправильно орієнтувалася. І я програла суперечку. І знаєте що найсмішніше? Я досі іноді плутаю. Особливо в машині. Тому знайомі, які їздять зі мною по невідомому мені маршуту, зазвичай роблять так:
- Поверни ліворуч. (І одночасно показують рукою)
Бо без жесту є великий шанс, що я поїду в протилежний бік. Я думаю, що я не одна така, не просто так в навігаторі є стрілка куди саме повертати.
Мої дитячі теорії про фільми
Коли я була маленькою, кіно здавалося чимось магічним. І, очевидно, мозок намагався якось пояснити як це все працює. Проблема лише в тому, що пояснення вийшли… скажімо так… творчими.
1. У фільмах людей реально вбивають
Коли я дивилася бойовики, у мене виникало логічне питання: як вони можуть так правдоподібно помирати? І моя відповідь була геніальною. Я вирішила, що у фільмах знімають ув’язнених. А саме тих, у кого довічний строк за особливо тяжкі злочини. Логіка була проста: якщо людина і так сидить довічно, то чому б не використати її у фільмі.
Типу:
- Вам пропонують роль.
- Яку?
- Вас застрелять у третій хвилині.
І десь у цей момент маленька я думала: ну так, це звучить як нормальна кіноіндустрія.
2. Серіали знімаються в прямому ефірі
Друга теорія була не менш прекрасна. Я думала, що серіали знімаються прямо під час показу. Тобто це як онлайн-театр. Уявляєте: сидять актори на майданчику, оператори бігають, режисер нервує. І вся країна дивиться, як вони наживо розігрують сцену. Мені це здавалося абсолютно логічним. Бо інакше як пояснити, що нові серії виходять щотижня?
3. Всі реально чекають, поки дитина виросте
Це, мабуть, моя найулюбленіша дитяча теорія. Коли у фільмах показували персонажа: спочатку дитиною, а потім дорослим. Я була переконана, що знімальна група просто чекає. Наприклад: зняли сцену, де дитині 8 років. Потім режисер каже:
- Чудово.
- Тепер зустрінемося через десять років.
І всі розходяться. Оператори відкладають камери. Продюсери терпляче чекають. Актори дорослішають. І через десятиліття вони повертаються, щоб дозняти сцену. У моїй голові це виглядало абсолютно нормально. І я навіть трохи поважала таку відданість мистецтву.
Я була впевнена, що у світі всього 5 пірамід
Якщо ви думаєте, що мої географічні знання в дитинстві були слабкими… то ні. Вони були катастрофічними. Я була абсолютно впевнена у трьох речах: піраміди є тільки в Єгипті, їх там п’ять штук і це взагалі всі піраміди на планеті. ВСЕ.
Я не знаю, звідки взялася цифра п’ять. Ймовірно, десь у книжці або мультику показали кілька, і мозок вирішив: “Ну так, очевидно, що це повний комплект”. Типу як: п’ять пальців, п’ять пірамід, повна колекція. І все було б добре, якби я не дізналася правду. А правда така: пірамід тисячі. Не тільки в Єгипті. Ще у Судані, у Мексиці, у Перу і ще в купі місць.
І в цей момент мій мозок зробив приблизно такий звук: Windows error sound
Бо виходить, що десь у світі є цілі міста пірамід, а я жила з переконанням, що їх п’ять. Це як дізнатися, що динозаврів було не три.
Висновок
Коли я думаю про всі ці історії, у мене є два варіанти реакції. Перший - трохи соромитися. Другий - сміятися з себе. Бо дитинство - це період, коли мозок працює як дуже креативний сценарист.
Він бере: трохи фактів, трохи фантазії і трохи повної нісенітниці
І збирає з цього цілий світ, у який ти щиро віриш.
Світ, де:
чорний ринок - це нічний базар
пірамід у світі п’ять
серіали знімають наживо
а режисери терпляче чекають десять років, щоб дозняти сцену
І чесно кажучи… цей світ був досить веселим. Хоча іноді мені трохи страшно думати,
які ще мої переконання зараз виявляться повною дурнею через кілька років.
 |
| Климчук Артемія |
Коментарі
Дописати коментар