Як виявилося, жувальна гумка активує не тільки рухові та сенсорні мережі мозку, що беруть участь у жуванні, але й вищі області, пов’язані з увагою, пильністю та емоційним контролем. Вік цієї звички сягає щонайменше 8000 років. Так, у Скандинавії люди жували березову смолу, щоб розм'якшити її і використовувати як клей для інструментів. Інші стародавні культури, включаючи греків, корінних американців і майя, також жували деревну смолу заради задоволення або заспокійливого ефекту. Наприкінці XIX і на початку XX століть Вільям Ріглі-молодший перетворив жувальну гумку з дивинки на масову споживчу звичку. Його бренди рекламували жувальну гумку як спосіб заспокоїти нерви, вгамувати голод і зосередитися. Дослідники підтвердили попередні висновки про те, що жування жувальної гумки може зняти стрес, але тільки в певних ситуаціях.
У лабораторних експериментах люди, які жували жуйку під час виконання завдань, що викликають помірний стрес, таких як публічні виступи або обчислення в розумі, часто повідомляли про нижчий рівень тривожності, ніж ті, хто цього не робив. Однак жування жуйки не завжди знижувало тривожність у стресових медичних ситуаціях, наприклад, безпосередньо перед операцією, і не давало явної користі, коли учасники стикалися з нерозв’язними проблемами, покликаними викликати фрустрацію. У кількох дослідженнях дослідники також виявили, що люди, які жували жуйку, не запам’ятовували списки слів чи історій краще, ніж ті, хто цього не робив, і будь-яке підвищення уваги зникало незабаром після припинення жування. «Хоча ці ефекти часто короткочасні, діапазон результатів… підкреслює здатність жувальної гумки модулювати функції мозку, що виходять за межі простого контролю рухів рота. Однак на даний момент нейронні зміни, пов’язані з жуванням жувальної гумки, не можуть бути безпосередньо пов’язані з позитивними поведінковими та функціональними результатами, що спостерігаються у дослідженнях», — зробили висносок дослідники.
 |
| Щука Анна |
Коментарі
Дописати коментар