Перейти до основного вмісту

Давай знайомитись

Великодний Руслан

Мене звати Руслан, мені 20 років. Зараз я навчаюся в університеті, вже на третьому курсі за спеціальністю “Комп’ютерна інженерія”. Навчання займає багато часу, але я намагаюся знаходити баланс між обов’язками й тим, що мені подобається. У вільний час я люблю грати в компʼютерні ігри або монтувати відео — це мої основні хобі, які допомагають розслабитися та трохи відволіктися від повсякденних справ. Ще я регулярно ходжу в спортзал — це вже як частина мого стилю життя. Фізичні навантаження добре допомагають тримати себе в формі й підтримувати настрій. Раніше я працював у сфері ресторанного господарства, а нещодавно знайшов нову роботу на сайті Work.ua — вона ближча до моїх інтересів. Я прагну розвиватися у комп’ютерній сфері, а також мені цікава сфера по роботі з персоналом, тож зараз пробую себе в різних напрямах, щоб знайти те, що справді підходить.

Устюжанін Олексій 

Мене звуть Устюжанін Олексій , мені 21 рік. Проживаю у місті Запоріжжя. Про роботу у ПриватБанку дізнався від знайомих. До ПриватБанку працював у Райффайзен банку. Із захоплень віддаю перевагу активному відпочинку, наприклад риболовля чи прогулянка на свіжому повітрі. З 5-ти років займався різними видами спорту. Займався Каратє Скіф шотокан-до ( майже 12 років). Навчався у школі з нахилом на англійську мову. Потім вступив до Запорізького Електротехнічного коледжу, де здобув освіту на факультеті Комп'ютерних технологій у машинобудуванні, і потім ще здобув другу освіту "Оператор компютерної верстки". Під час навчання завжди десь підробляв. Наразі дуже подобається працювати у ПриватБанку. Це для мене знання та дорогоцінний досвід. Дуже гарний колектив, гарні тренери, колеги. Надалі буду намагатися тільки зростати.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Чому робота з дому виснажує більше, ніж офіс — особливо якщо ти постійно на дзвінках

  Здається, що працювати з дому — це комфорт.  Немає дороги.  Немає офісного шуму.  Можна зробити каву, сісти зручно, працювати у своєму ритмі.  Але якщо твоя робота — це дзвінки, графік і постійна взаємодія з людьми…  до кінця дня ти відчуваєш себе так, ніби прожив два.  І справа не тільки в кількості задач.  Справа в тому, як саме ця робота навантажує тебе. 1. Кожен дзвінок — це міні-стрес, навіть якщо ти цього не помічаєш.  Перед кожним дзвінком мозок робить маленьку підготовку:  що скажуть?  як відреагують?  чи буде конфлікт?  Навіть якщо ти досвідчений і впевнений —  ця мікронапруга все одно є.  Кожен дзвінок це серія мікростресів без повного відновлення. 2. Ти постійно тримаєш емоції під контролем Навіть коли клієнт:  грубий,  агресивний,  ігнорує,  провокує,  ти не можеш відповісти так, як хочеться.  Ти контролюєш:  тон голосу,  слова,  реакцію.  І це велич...

Чому після Другої світової війни масово висаджували тополі

Коли закінчилась війна, міста були не просто зруйновані — вони були непридатні для нормального життя. Руїни, пил, відсутність зелені, погане повітря, спека влітку.
Люди повертались у простір, який треба було відновлювати буквально з нуля. І саме в цей момент з’являється рішення, яке сьогодні багатьом здається дивним —
масова висадка тополь. Але це було не випадково. Це була продумана стратегія. Контекст часу: чому взагалі потрібні були дерева Після війни: -знищені парки і сквери -спалені або вирубані дерева -активне будівництво → пил і бруд -відсутність тіні і перегрів міст Зелені насадження були не “декором”, а необхідністю для виживання міського середовища. Дерева: -очищують повітря -знижують температуру -створюють комфорт для життя Але була проблема — часу не було. Чому саме тополя Тополя стала ідеальним варіантом через поєднання кількох факторів. 1. Максимальна швидкість росту Це ключовий момент. Тополя: -росте значно швидше за більшість дерев -вже через 3–5 років дає відчутну тінь...

Людина, яка живе лише 7 секунд: реальна історія, що змушує інакше подивитись на пам’ять і життя

 Уяви, що ти прокидаєшся.  Не просто після сну —  а ніби після повного “обнулення”.  Ти відкриваєш очі, дивишся навколо…  і не розумієш абсолютно нічого.  Хто ти.  Де ти?.  Що було до цього моменту?.  Порожнеча.  Не така, як “забув, куди поклав телефон”.  А повна відсутність минулого.  Саме так живе людина, історія якої здається вигаданою —  але вона абсолютно реальна.  Його звати Клайв Вірінг. Життя “до”: блискучий розум і музика До того, як усе змінилося, Клайв був людиною, якій можна було позаздрити.  Він — професійний музикант, диригент, викладач.  Людина з феноменальною пам’яттю.  Він запам’ятовував складні музичні партитури,  працював із хорами, виступав, викладав.  Його життя було насиченим, осмисленим, повним.  У нього була дружина, робота, улюблена справа.  Все, що ми називаємо “нормальним життям”.  Один день, який стер усе У 1985 році він захворів.  Звичайний віру...