Перейти до основного вмісту

Давай знайомитись

Бондар Анастасія

Добрий день, давайте знайомитись, мене звати Бондар Анастасія, живу в м.Харків. Потрапила в наш напрямок по рекомендації вже працюючого певний час співробітника нашого напрямку, працювала в схожій сфері, тому було цікаво пізнати щось нове та зробити собі  як то кажуть “апгрейд”,  мені більш подобається дистанційно працювати, тим паче в такий непростий воєнний стан. Ще з шкільного віку почала підробляти , з бабусею продавала яблука з нашого саду, а потім  це вміння переросло через деякий проміжок часу навіть до посади керівника магазину з продажів смартфонів, та всі обслуговуючі сервіси і налаштування до них. Моє хобі малювання, танці, у вільний час займаюсь вивченням іноземної мови. З шкільного віку займалась танцями, загалом 14 років десь, завдяки танцям, побувала в багатьох містах Франції, Німеччини, Польщі. Це був цікавий досвід. Після закінчення середньої школи, вступила до коледжу. Пішло студентське життя, але мені захотілось кардинальності, тому після закінчення коледжу, переїзд з Херсону до Харкова, та вступила до вишу Харківського національного університету радіотехніки, кваліфікація інженер. Якщо є вільний час  читаю книги, саме улюблених немає, але по душі та настрою, одна з яких рекомендую це Ерік Берн “Люди, котрі грають в ігри”, Ювал Ной Харарі “Sapiens людина розумна”, коротка історія людства. Дуже цікава цитата з книги: ” Як минуле впливає на людей- дехто дозволяє йому вирішувати, ким вони є, а дехто робить його частиною майбутнього”. Подобається відпочивати на природі, море, подорожувати. В мене є домашні тварини. Собака породи англійський бульдог, звати Руф, та шотландский прямоухий кіт Томас-Марсель, який дуже ревнивий, тому що кіт з'явився раніше ніж коротколапий хвостик. Трагічна ситуація під час оборони міста Харкова трапилась у нас, ми знаходились в небезпеці, постраждала наша доросла вівчарка під час обстрілу району, така ситуація наявна не тільки у нас була під час оборони міста, а пізніше дізналися через мережі інтернет клич про допомогу розплідника бульдогів, коли ми виїхали в більш безпечне місце, забрали нашого маленького бульдога, розплідник таких собак також тікали від обстрілів з околиць міста, та прохали небайдужих людей допомоги врятувати цуценят, так у нас з'явився такий незвичайний хвостик. Улюблена страва в кафетерії закладу в Харкові “Labrash”, шашлик дуже смачний, але грузинські страви більше в пріоритеті. Якщо мені випала нагода повечеряти з відомою людиною, це був би Уілл Сміт. (голлівудський актор “Люди в чорному”, “Агент Джей” та багато інших його кіноробіт подобається). Мені подобається цитата Форрест Гампа “ Життя схоже на коробку шоколадних цукерок, ніколи не знаєш, що отримаєш”. Маючи магічну паличку бажання одне, в нинішній ситуації в країні, припинення бойових дій, та взагалі, щоб такого жаху більше не повторилося, де є все ж таки такий інструмент як дипломатія, а чомусь про це не завжди пам'ятають в світі політики.


Ібрагімова Еліна

Привіт, мене звати Еліна. Мені 20 років. Дуже довго була в активному пошуку роботи і мої друзі запропонували саме цю вакансію. Саме так я і потрапила в цей департамент. Моя перша робота була в магазині дитячих іграшок, продавцем. В вільний час полюбляю малювати картини по номерах , або картини з мозаїки. Також люблю активний відпочинок з друзями, але так само люблю і спокійно провести час вдома. В дитинстві було дуже багато хобі, таких як : вокал, малювання, легка атлетика, волейбол, фортепіано і танці. Із всіх цих  напрямів найдовше я займалась танцями. Після 9-го класу , поступила в коледж на спеціальність “Менеджмент”. На сьогоднішній день навчаюсь в вищому навчальному закладі  ім. О.Гончара, на економічному факультеті , спеціальність “Підприємництво та торгівля” . Незабутньою подією стала поїздка в Карпати на мій День Народження. Це була мрія до якої я прагнула дуже довгий час. Мене надихає відпочинок на природі. Сама природа , ліси , гори , річка - це все дуже надихає, бо там я відчуваю спокій та легкість .

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Чому робота з дому виснажує більше, ніж офіс — особливо якщо ти постійно на дзвінках

  Здається, що працювати з дому — це комфорт.  Немає дороги.  Немає офісного шуму.  Можна зробити каву, сісти зручно, працювати у своєму ритмі.  Але якщо твоя робота — це дзвінки, графік і постійна взаємодія з людьми…  до кінця дня ти відчуваєш себе так, ніби прожив два.  І справа не тільки в кількості задач.  Справа в тому, як саме ця робота навантажує тебе. 1. Кожен дзвінок — це міні-стрес, навіть якщо ти цього не помічаєш.  Перед кожним дзвінком мозок робить маленьку підготовку:  що скажуть?  як відреагують?  чи буде конфлікт?  Навіть якщо ти досвідчений і впевнений —  ця мікронапруга все одно є.  Кожен дзвінок це серія мікростресів без повного відновлення. 2. Ти постійно тримаєш емоції під контролем Навіть коли клієнт:  грубий,  агресивний,  ігнорує,  провокує,  ти не можеш відповісти так, як хочеться.  Ти контролюєш:  тон голосу,  слова,  реакцію.  І це велич...

Чому після Другої світової війни масово висаджували тополі

Коли закінчилась війна, міста були не просто зруйновані — вони були непридатні для нормального життя. Руїни, пил, відсутність зелені, погане повітря, спека влітку.
Люди повертались у простір, який треба було відновлювати буквально з нуля. І саме в цей момент з’являється рішення, яке сьогодні багатьом здається дивним —
масова висадка тополь. Але це було не випадково. Це була продумана стратегія. Контекст часу: чому взагалі потрібні були дерева Після війни: -знищені парки і сквери -спалені або вирубані дерева -активне будівництво → пил і бруд -відсутність тіні і перегрів міст Зелені насадження були не “декором”, а необхідністю для виживання міського середовища. Дерева: -очищують повітря -знижують температуру -створюють комфорт для життя Але була проблема — часу не було. Чому саме тополя Тополя стала ідеальним варіантом через поєднання кількох факторів. 1. Максимальна швидкість росту Це ключовий момент. Тополя: -росте значно швидше за більшість дерев -вже через 3–5 років дає відчутну тінь...

Людина, яка живе лише 7 секунд: реальна історія, що змушує інакше подивитись на пам’ять і життя

 Уяви, що ти прокидаєшся.  Не просто після сну —  а ніби після повного “обнулення”.  Ти відкриваєш очі, дивишся навколо…  і не розумієш абсолютно нічого.  Хто ти.  Де ти?.  Що було до цього моменту?.  Порожнеча.  Не така, як “забув, куди поклав телефон”.  А повна відсутність минулого.  Саме так живе людина, історія якої здається вигаданою —  але вона абсолютно реальна.  Його звати Клайв Вірінг. Життя “до”: блискучий розум і музика До того, як усе змінилося, Клайв був людиною, якій можна було позаздрити.  Він — професійний музикант, диригент, викладач.  Людина з феноменальною пам’яттю.  Він запам’ятовував складні музичні партитури,  працював із хорами, виступав, викладав.  Його життя було насиченим, осмисленим, повним.  У нього була дружина, робота, улюблена справа.  Все, що ми називаємо “нормальним життям”.  Один день, який стер усе У 1985 році він захворів.  Звичайний віру...