Перейти до основного вмісту

Давай знайомитись

 Мала Ганна

Всім привіт! Мене звати Анна, і мені 42 роки)) Живу в прекрасному місті Дніпро. Працюю віддалено, що мене дуже влаштовує.Таким чином встигаю поєднувати і роботу і домашні справи, та приділяти достатньо часу для сімʼї. Потрапила саме в цей департамент можна сказати не зовсім заплановано. Тому що планувала працювати в ПриватБанку, але претендувала на іншу посаду і навіть резюме подавала в Банк на СОК і МОК. А от одного разу мені зателефонували і запропонували посаду "Фахівець по стягненню проблемної заборгованості". Спочатку відразу погодилась на співбесіду, але потім були сумніви, думала що це мабуть не для мене. Та я переборола свої страхи та вирішила спробувати...і зараз не жалкую. Мені подобається специфіка роботи, не потрібно кудись збиратись, їхати... До речі, я вже раніше працювала в ПриватБанку на іншій посаді, тому при рішенні знов працювати після довготривалого декрету не було сумнівів, що хочу знову сюди. Про себе як про особистість можу сказати, що я борець за справедливість, і вважаю що кожна людина заслуговує на те, що вона має, будь то щось хороше чи погане. Хобі в мене як такого немає постійного, але в вільний час люблю почитати цікаву книгу або подивитись класний фільм. Люблю дивитись історичні, документальні фільми, також люблю пригоди та фентезі. Хочу навчитися вʼязати повноцінно, в дитинстві трохи вміла і любила це робити)) Люблю і дуже хочу подорожувати, пізнавати світ. Перше, куди б поїхала, якби була можливість - Італія, Франція. 100% віддам перевагу активному відпочинку, замість пляжу. З улюблених страв це все що пов'язано з пастою, наприклад: лазанья, також люблю її готувати для своєї сімʼї. Улюблена цитата "Будьте собою, всі інші вже зайняті", Оскар Уайльд . Із знаменитостей я б повечеряла з Леонардо Ді Капріо. Я більше сова, але доводиться підлаштовуватись під роботу)) Якби в мене була магічна паличка, я б нею вилікувала всіх невиліковно хворих, і закінчила б війну.


Крищук Юлія

Мене звати Юлія Крищук, мені 33 роки. В нашому департаменті опинилась по рекомендації від подруги, про що не шкодую. Моєю першою роботою була робота продавцем-консультантом та оптометрістом (підбір окулярів та контактних лінз), в магазині оптики. Дуже подобалась моя робота, незважаючи на те, що вона була з людьми. В шкільному віці, мені здається, я спробувала всі гуртки, що були в моєму місті: музична школа, танці, карате, модельна школа, курси по шиттю м'яких іграшок, але найбільше задоволення приносила участь в шкільних та міських заходах, де я часто була ведучою. Студентські роки були дуже насичені навчанням, так як обрала я медицину та думала, що хочу бути лікарем, то весь час був приділений вивченнню латини та анатомії, але обставини склались таким чином, що довелось взяти академічну відпустку і навчання я не завершила, бо почала працювати і любов до грошей стала сильнішою ніж любов до навчання.  Дуже часто, навіть в дитинстві, мені казали про те, що я вмію слухати людей і наче я є природженим психологом (зараз ця навичка дуже допомагає в роботі), тож ця наука мені є дуже цікавою і вона є моїм хоббі, якщо можа так сказати. Мене надихають та відволікають подорожі, в них я збираюсь зі швидкістю світла. Якщо є можливість хоч на день кудись поїхати, я буду неймовірно щаслива. Зараз дуже тішуся тому факту, що можу собі дозволити і відпочинок на пляжі (маю на увазі спокійний відпочинок), і подорож з пригодами хоча, зная себе, пригоди мене завжди находять самостійно. Вільний час я проводжу по різному: читаю, малюю, зустрічаюсь з подружками, слухаю музику, танцюю, все залежить від настрою). З фільмів мені подобається дивитись щось на реальних подіях або глибокі по змісту: "Невидима сторона", "Зелена книга", "Зелена миля", "1+1". З книг дуже раджу “Кафе на краю землі”, дуже легко написано про звичайні та всім зрозумілі речі але інколи ми про це забуваємо. Моє головне правило протягом життя: “Стався до людей так, як би я хотіла, щоб ставились до мене”. Маючи чарівну паличку, я б загадала такі бажання:

-Наша Перемога!!!

-Щоб всі невиліковно хворі одужали.

-Матеріальне бажання для себе або ще додатково 100 бажань.



Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Чому робота з дому виснажує більше, ніж офіс — особливо якщо ти постійно на дзвінках

  Здається, що працювати з дому — це комфорт.  Немає дороги.  Немає офісного шуму.  Можна зробити каву, сісти зручно, працювати у своєму ритмі.  Але якщо твоя робота — це дзвінки, графік і постійна взаємодія з людьми…  до кінця дня ти відчуваєш себе так, ніби прожив два.  І справа не тільки в кількості задач.  Справа в тому, як саме ця робота навантажує тебе. 1. Кожен дзвінок — це міні-стрес, навіть якщо ти цього не помічаєш.  Перед кожним дзвінком мозок робить маленьку підготовку:  що скажуть?  як відреагують?  чи буде конфлікт?  Навіть якщо ти досвідчений і впевнений —  ця мікронапруга все одно є.  Кожен дзвінок це серія мікростресів без повного відновлення. 2. Ти постійно тримаєш емоції під контролем Навіть коли клієнт:  грубий,  агресивний,  ігнорує,  провокує,  ти не можеш відповісти так, як хочеться.  Ти контролюєш:  тон голосу,  слова,  реакцію.  І це велич...

Чому після Другої світової війни масово висаджували тополі

Коли закінчилась війна, міста були не просто зруйновані — вони були непридатні для нормального життя. Руїни, пил, відсутність зелені, погане повітря, спека влітку.
Люди повертались у простір, який треба було відновлювати буквально з нуля. І саме в цей момент з’являється рішення, яке сьогодні багатьом здається дивним —
масова висадка тополь. Але це було не випадково. Це була продумана стратегія. Контекст часу: чому взагалі потрібні були дерева Після війни: -знищені парки і сквери -спалені або вирубані дерева -активне будівництво → пил і бруд -відсутність тіні і перегрів міст Зелені насадження були не “декором”, а необхідністю для виживання міського середовища. Дерева: -очищують повітря -знижують температуру -створюють комфорт для життя Але була проблема — часу не було. Чому саме тополя Тополя стала ідеальним варіантом через поєднання кількох факторів. 1. Максимальна швидкість росту Це ключовий момент. Тополя: -росте значно швидше за більшість дерев -вже через 3–5 років дає відчутну тінь...

Людина, яка живе лише 7 секунд: реальна історія, що змушує інакше подивитись на пам’ять і життя

 Уяви, що ти прокидаєшся.  Не просто після сну —  а ніби після повного “обнулення”.  Ти відкриваєш очі, дивишся навколо…  і не розумієш абсолютно нічого.  Хто ти.  Де ти?.  Що було до цього моменту?.  Порожнеча.  Не така, як “забув, куди поклав телефон”.  А повна відсутність минулого.  Саме так живе людина, історія якої здається вигаданою —  але вона абсолютно реальна.  Його звати Клайв Вірінг. Життя “до”: блискучий розум і музика До того, як усе змінилося, Клайв був людиною, якій можна було позаздрити.  Він — професійний музикант, диригент, викладач.  Людина з феноменальною пам’яттю.  Він запам’ятовував складні музичні партитури,  працював із хорами, виступав, викладав.  Його життя було насиченим, осмисленим, повним.  У нього була дружина, робота, улюблена справа.  Все, що ми називаємо “нормальним життям”.  Один день, який стер усе У 1985 році він захворів.  Звичайний віру...