Перейти до основного вмісту

Давай знайомитись

 

Никонов Артем

Усім привіт, мене звати Артем, мені 22 роки. Опинився у департаменті як і більшість за рекомендацією друга, працюю дев’ятий місяць, та не скаржусь. До цього усі мої роботи так чи інакше пов’язані зі спілкуванням з людьми, але самою першою була продаж акційних пакетів сотових операторів. 

Моє хобі полягає у перегляді спорту та кіберспорту у різних дисциплінах, та звісно вболівання за українські команди. Під час шкільних років відвідував різні секції: теніс, боротьба, стрільба, але нічого не припало до сердця. Після школи під час навчання в Запорізькому національному університеті почав відвідувати концерти електронної музики, і через це захворів на музику та діджеїнг. Останнє, під час ковіду а потім і повномасштабної війни якось вилікувалось, а ось любов до електронної музики залишилась.

З особливостей характеру, які виділяють мої друзі, це балакучість та наполегливість, що напевно дає бонус під час роботи. Кредо по життю - роби що потрібно, і хай буде як буде.

Моя улюблена книга - “Заповідник”, Сергія Довлатова, а улюблений фільм - “Голгофа”, Джона Макдонаха. У якості домашньої тварини у мене дуже старий кіт Тігра, який зі мною вже 15 років. Моя універсальна порада для кожного - "Поводся з людьми так, як ти хочеш щоб з тобою поводились."


Головко Світлана

Всім привіт. Мене звати Світлана, і я з Миколаєва. Майже 10 місяців я працюю з вами. Якось побачила оголошення про роботу,  ще й дистанційно, і вирішила спробувати. Я на той час була домогосподаркою, чоловік військовий, син першокласник, тому подумала, а чому б і не спробувати. І тут почалося співбесіда,  навчання,  знайомство,  ця робота мене затягнула. 

Працювати я почала ще з студентських років, перший досвід офіціантом. Свої чесно зароблені кошти давали стимул і працювати, і навчатися, тому я отримала червоний диплом. 

Після навчання одружилась, і життя вже стало не таким активним, в плані роботи. І тут пришла любов до кулінарії, на кухні я просто розчиняюсь. Хоча ще з дитинства я люблю керувати. Всі 11 років школи я була старостою класу, була президентом шкільної організації,  всі олімпіади мої, студенткою також була старостою групи,  членом студентської організації. І одразу пригадаю фразу М. Єфросиніної:
-Танцювати-я, співати -я, 
-Так ти не вмієш співати,
-А нічого, я все одно буду співати.

І навіть коли народився син, я є головою батьківського комітету і в саду, і в школі. Люблю активне життя. 

Війна внесла свої корективи звичайно,  зараз я по максимуму проводжу час з сином, я і мама, я і тато. Дякую, що можна працювати дистанційно, це дало можливість все встигати. Але іноді, хотілося б побачити колег, тому що у мене тепер тут багато друзів. 

Я дуже активна і комунікабельна, тому напевне ця робота мені і подобається. Подобається фраза, "Не спробуєш, не дізнаєшся", ну ось пішла працювати і жодного разу не пошкодувала. 

Ще я дуже люблю подорожувати. А особливо, я люблю воду, море - то моя слабкість. Мій син - основна подія мого життя. " Якщо Бог дає жінці сина, то хоче її захистити". 

На питання,  яке б було ваше бажання, якби була чарівна паличка? Я вже втомилася без чоловіка дома, тому перемоги дуже хочу, це єдине бажання.




Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Чому робота з дому виснажує більше, ніж офіс — особливо якщо ти постійно на дзвінках

  Здається, що працювати з дому — це комфорт.  Немає дороги.  Немає офісного шуму.  Можна зробити каву, сісти зручно, працювати у своєму ритмі.  Але якщо твоя робота — це дзвінки, графік і постійна взаємодія з людьми…  до кінця дня ти відчуваєш себе так, ніби прожив два.  І справа не тільки в кількості задач.  Справа в тому, як саме ця робота навантажує тебе. 1. Кожен дзвінок — це міні-стрес, навіть якщо ти цього не помічаєш.  Перед кожним дзвінком мозок робить маленьку підготовку:  що скажуть?  як відреагують?  чи буде конфлікт?  Навіть якщо ти досвідчений і впевнений —  ця мікронапруга все одно є.  Кожен дзвінок це серія мікростресів без повного відновлення. 2. Ти постійно тримаєш емоції під контролем Навіть коли клієнт:  грубий,  агресивний,  ігнорує,  провокує,  ти не можеш відповісти так, як хочеться.  Ти контролюєш:  тон голосу,  слова,  реакцію.  І це велич...

Чому після Другої світової війни масово висаджували тополі

Коли закінчилась війна, міста були не просто зруйновані — вони були непридатні для нормального життя. Руїни, пил, відсутність зелені, погане повітря, спека влітку.
Люди повертались у простір, який треба було відновлювати буквально з нуля. І саме в цей момент з’являється рішення, яке сьогодні багатьом здається дивним —
масова висадка тополь. Але це було не випадково. Це була продумана стратегія. Контекст часу: чому взагалі потрібні були дерева Після війни: -знищені парки і сквери -спалені або вирубані дерева -активне будівництво → пил і бруд -відсутність тіні і перегрів міст Зелені насадження були не “декором”, а необхідністю для виживання міського середовища. Дерева: -очищують повітря -знижують температуру -створюють комфорт для життя Але була проблема — часу не було. Чому саме тополя Тополя стала ідеальним варіантом через поєднання кількох факторів. 1. Максимальна швидкість росту Це ключовий момент. Тополя: -росте значно швидше за більшість дерев -вже через 3–5 років дає відчутну тінь...

Людина, яка живе лише 7 секунд: реальна історія, що змушує інакше подивитись на пам’ять і життя

 Уяви, що ти прокидаєшся.  Не просто після сну —  а ніби після повного “обнулення”.  Ти відкриваєш очі, дивишся навколо…  і не розумієш абсолютно нічого.  Хто ти.  Де ти?.  Що було до цього моменту?.  Порожнеча.  Не така, як “забув, куди поклав телефон”.  А повна відсутність минулого.  Саме так живе людина, історія якої здається вигаданою —  але вона абсолютно реальна.  Його звати Клайв Вірінг. Життя “до”: блискучий розум і музика До того, як усе змінилося, Клайв був людиною, якій можна було позаздрити.  Він — професійний музикант, диригент, викладач.  Людина з феноменальною пам’яттю.  Він запам’ятовував складні музичні партитури,  працював із хорами, виступав, викладав.  Його життя було насиченим, осмисленим, повним.  У нього була дружина, робота, улюблена справа.  Все, що ми називаємо “нормальним життям”.  Один день, який стер усе У 1985 році він захворів.  Звичайний віру...