Перейти до основного вмісту

Давай знайомитись


Кабак Світлана


Добрий день. Мене зовуть Світлана Мені 58 років. Працюю в нашому напрямку з 2010 року. Закінчила Промислово-економічний технікум за спеціальністю "Економіка та планування на підприємствах Чорної металургіі". Викладачі так нам давали інформацію, що неможливо було не закохатись в металургію .Перша моя робота була на комбінаті Криворіжсталь ім. Леніна ( тоді така назва була) , відділ праці та зарплати правління комбінату. Я була приємно вражена кількістю троянд та дерев на територіі самого комбінату, не кажучи про місто Кривий Ріг. У мене залишились друзі там та колеги, яких не забути. Цікаво що в часи перфокарт та електронних обчислювальних машин ми рахували лівою рукою на машинках, а правою писали. Повернулась у своє рідне місто коли створила свою сімью. В Ощадбанку працювала  бухгалтером більше 20 років. Там в 1996 році почали працювати на комп'ютерах.  Покинути банк змушена була через зниження зарплати , так як дітей навчати потрібно було. Невдовзі пішла на робочу точку підприємства позмінну, де платили втричі більше. Я тоді зрозуміла що це не моє -працювати вночі. Не було ні мрії, ні планів, ні задоволення роботою. В ПриватБанк прийшла за порадою подруги доньки. Нас офіційно тоді працевлаштовували, тільки коли рейтинг високий був. Мені 8 місяців довелось йти до цього. Я вдячна Банку за графік роботи, за зарплату, за підтримку керівництва. Умови праці комфортні які тільки з управлінням Криворіжсталі порівняти можу. А зараз можливість працювати вдома- це супер. Більше часу для себе маю, для родини та для свого хоббі. Я виростила ліану гліцинію- найбільшу в наших широтах. Вона в цю спеку захищає будинок від сонця. Виноград би не витримав . Плануємо посадити ще одну і сформувати з неї покриття над альтанкою. Раніше квітами захоплювалась, а коли з'явились онуки, більше почала цікавитись ягідними кущами. Улюбленим зайняттям для мене є в'язання. Я в дитинстві ще одягала ляльок. Шила одяг на них. Будинком для  кукли був стілець, який був перекинутий ). А от знову таки онуки надихнули на творчість. В'язати почала на куклу Барбі, тоді пупси, далі  прикраси в будинок для Барбі) В'яжу одяг на Барбі  різний - це може бути плаття з кінофільму, а може вигадана сукня як от форма нарцису квітки. На просторах інтернету знайшла колумбійську техніку в'язання сумки мочіли-примінила її при в'язанні чохла на тубус. Я в захопленні від ірландського мережива . Хочу поїхати на екскурсію в Австрію, відвідати музеї. Особливо музей історіі мистецтв цікавить.  Стосовно відомої людини, то попити не чай, а молоко хотілося б з Євгенією Гапчинською). Відпочиваю переглядаючи фільми. Віддаю перевагу на реальних подіях. Деякі цитати змушують замислитись. Наприклад всим відома фраза:"все казалось...не живу, а так...черновик пишу, еще успею набело" а час летить.  Не будь глупым и храбрым,будь умным и осторожным( Фаворитка)  .Кто не сражается уже проиграл (Моя мама). Заспокоїти чи надихнути може наша земля, це порада моєї працьовитої знайомої з великої літери в садівництві). Ідеш в сад, а там завжди робота знайдеться. Є чим помилуватись  в будь який час чи пору року.

Волошина Тетяна 

Моє ім'я Тетяна Волошина мені 45 років!  Закінчила НМетАУ за напрямом фінанси та кредит (банківська справа). Після інституту працювала в індустрії краси, далі виховувала дитину та займалась виключно родиною. Моя подруга з якою ми товаришуємо з інституту, коли дізналась, що я шукаю роботу, запропонувала мені звернутись до нашого напрямку. Так  я стала частиною  нашої великої родини Soft! Вільний час я витрачаю на спілкування з сином та підтримку його здоров'я. Займаюсь спортом, люблю велопрогулянки та подорожі. Подобається працювати вдома, але коли потрібно їхати в офіс то роблю це з задоволенням, офлайн спілкування з колегами  і друзями найкраще! Я відповідальна, порядна та комунікабельна, вмію знаходити спільну мову з людьми. Живу за принципами.. Хочеш зробити добре, зроби сама! Та все що можеш зробити сьогодні не відкладай на завтра!

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Чому робота з дому виснажує більше, ніж офіс — особливо якщо ти постійно на дзвінках

  Здається, що працювати з дому — це комфорт.  Немає дороги.  Немає офісного шуму.  Можна зробити каву, сісти зручно, працювати у своєму ритмі.  Але якщо твоя робота — це дзвінки, графік і постійна взаємодія з людьми…  до кінця дня ти відчуваєш себе так, ніби прожив два.  І справа не тільки в кількості задач.  Справа в тому, як саме ця робота навантажує тебе. 1. Кожен дзвінок — це міні-стрес, навіть якщо ти цього не помічаєш.  Перед кожним дзвінком мозок робить маленьку підготовку:  що скажуть?  як відреагують?  чи буде конфлікт?  Навіть якщо ти досвідчений і впевнений —  ця мікронапруга все одно є.  Кожен дзвінок це серія мікростресів без повного відновлення. 2. Ти постійно тримаєш емоції під контролем Навіть коли клієнт:  грубий,  агресивний,  ігнорує,  провокує,  ти не можеш відповісти так, як хочеться.  Ти контролюєш:  тон голосу,  слова,  реакцію.  І це велич...

Чому після Другої світової війни масово висаджували тополі

Коли закінчилась війна, міста були не просто зруйновані — вони були непридатні для нормального життя. Руїни, пил, відсутність зелені, погане повітря, спека влітку.
Люди повертались у простір, який треба було відновлювати буквально з нуля. І саме в цей момент з’являється рішення, яке сьогодні багатьом здається дивним —
масова висадка тополь. Але це було не випадково. Це була продумана стратегія. Контекст часу: чому взагалі потрібні були дерева Після війни: -знищені парки і сквери -спалені або вирубані дерева -активне будівництво → пил і бруд -відсутність тіні і перегрів міст Зелені насадження були не “декором”, а необхідністю для виживання міського середовища. Дерева: -очищують повітря -знижують температуру -створюють комфорт для життя Але була проблема — часу не було. Чому саме тополя Тополя стала ідеальним варіантом через поєднання кількох факторів. 1. Максимальна швидкість росту Це ключовий момент. Тополя: -росте значно швидше за більшість дерев -вже через 3–5 років дає відчутну тінь...

Рубрика "Soft skills без води". Як працювати, коли зовсім не хочеться: не мотивація, а система

Бувають дні, коли навіть відкрити ноутбук — уже досягнення. І це нормально. Проблема не в ліні, а в тому, що ми намагаємось працювати через “не хочу”, замість того щоб будувати систему, яка працює навіть без бажання. Ось як це реально вирішується. 1. Не чекай мотивації — запускай процес Мотивація — нестабільна. Вона або є, або ні. А робота має рухатись завжди. Твоя задача — не “захотіти”, а почати з мінімального кроку: -відкрити ноутбук -повторити інформацію -відповісти на опитування Часто після цього мозок “втягується”. Якщо ні — ти все одно вже щось зробив. 2. Правило декількох годин  Скажи собі: “Я працюю тільки пару годн і все”. Фокус у тому, що: -це не страшно -не потребує сили волі -часто переростає у повноцінну робочу зміну Це обман мозку, який реально працює. 3. Забери ідеальність Коли не хочеться працювати — часто це через страх зробити “погано”. Рішення:
роби, та старайся зробити якнайкраще Чернетка краще, ніж порожній файл.
Недосконалий результат можна покращити. Відсутн...