Перейти до основного вмісту

Давайте знайомитись

 
Кабацький Руслан

Привіт, мене звуть Руслан, мені 24 роки. У наш департамент прийшов по знайомству, у мене працювала тут подруга, а я на той момент шукав роботу, вона запропонувала прийти на співбесіду. Працював раніше у різних сферах. Працював ще зі школи, рубав дрова, займався продажем парфумів, так само працював у колл-центрі, бронював квитки на авіарейси світом для людей, що живуть у СНД. Все життя займаюся спортом, № 1 для мене це Баскетбол, ще з дитинства грав за збірну школи, потім за університет, так само були сторонні чемпіонати. Зараз граю і тренуюся для себе. Після школи вступив до університету на спеціальність менеджмент, на даний момент навчання закінчив, отримав диплом магістра. Працювати в універі почав ще з 2 курсу, як писав вище, робота в колл-центрі, з середини 3-го курсу і досі працюю в нашому департаменті. У вільний час дивлюся дуже багато фільмів, також проводимо час з друзями, часто зустрічаємось щоб подивитись спортивні події (Баскетбол, НФЛ, F1). Мені завжди подобалося працювати в офісі! Там колеги, друзі, було з ким поспілкуватися, влаштовували турніри з настільного соккеру, завжди мав на меті обіграти Костянтина Загоруйка та Віталія Жовніра, зараз, на жаль із за війни змушені працювати онлайн, але сподіваюсь що повернемося в офіс у майбутньому. На сьогоднішній день мною переглянуто дуже багато фільмів, а свій список улюблених я нікому не розкриваю, але напишу пару картин, які варто подивитися обов'язково:" Життя за рік " 2020 р. ;" Лондонські поля " 2018 р.; " Кодахром " 2017 р. Мої улюблені книги : "Метро 2033" Дмитро Глуховський;  "Великий Гетсбі" Френсіс Скотт Фіцджеральд. З улюблених страв у мене, це "Котлетки По-Київськи". Якби мені випала нагода повечеряти з відомою людиною, то це був би Джейсон Тейтум - майбутній чемпіон НБА!

Іванов Микита 

Мене звуть Микита, мені 20 років, Потрапив до департаменту Soft Collection за запрошенням. Першу свою роботу вже не пам’ятаю, це було десь у 13-14 років. З дитинства багато чим займався, зараз привела мене дорога до “Приват банку”, на довго чи ні, покаже час. В школі я цікавився багато чим: починаючи танцями і грою на фортепіано, і закінчуючи написанням коду на “arduino” та графічним дизайном, періодично займався різним спортом. Після школи зараз навчаюсь в університеті. Почалось навчання з постійного вивчення нового, а закінчується созвоном з моїм куратором раз на півроку, щоб дізнатися “як справи”.У вільний час відпочиваю під настрій: люблю зустрічатися з друзями, або кудись їздити.Більше подобається працювати віддалено тому, що є більше часу на себе, та моєму коту не там самотньо вдома. Однієї улюбленої страви не має, готую чи замовляю щось за настроєм.  Якщо вибрати відпочинок на пляжі, чи подорож з пригодами, то я б обрав пригоди, так як не полюбляю пляж. Моя улюблена цитата: “Краще з синицею в руках, ніж...(далі для кожного своя відповідь))


Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Чому робота з дому виснажує більше, ніж офіс — особливо якщо ти постійно на дзвінках

  Здається, що працювати з дому — це комфорт.  Немає дороги.  Немає офісного шуму.  Можна зробити каву, сісти зручно, працювати у своєму ритмі.  Але якщо твоя робота — це дзвінки, графік і постійна взаємодія з людьми…  до кінця дня ти відчуваєш себе так, ніби прожив два.  І справа не тільки в кількості задач.  Справа в тому, як саме ця робота навантажує тебе. 1. Кожен дзвінок — це міні-стрес, навіть якщо ти цього не помічаєш.  Перед кожним дзвінком мозок робить маленьку підготовку:  що скажуть?  як відреагують?  чи буде конфлікт?  Навіть якщо ти досвідчений і впевнений —  ця мікронапруга все одно є.  Кожен дзвінок це серія мікростресів без повного відновлення. 2. Ти постійно тримаєш емоції під контролем Навіть коли клієнт:  грубий,  агресивний,  ігнорує,  провокує,  ти не можеш відповісти так, як хочеться.  Ти контролюєш:  тон голосу,  слова,  реакцію.  І це велич...

Чому після Другої світової війни масово висаджували тополі

Коли закінчилась війна, міста були не просто зруйновані — вони були непридатні для нормального життя. Руїни, пил, відсутність зелені, погане повітря, спека влітку.
Люди повертались у простір, який треба було відновлювати буквально з нуля. І саме в цей момент з’являється рішення, яке сьогодні багатьом здається дивним —
масова висадка тополь. Але це було не випадково. Це була продумана стратегія. Контекст часу: чому взагалі потрібні були дерева Після війни: -знищені парки і сквери -спалені або вирубані дерева -активне будівництво → пил і бруд -відсутність тіні і перегрів міст Зелені насадження були не “декором”, а необхідністю для виживання міського середовища. Дерева: -очищують повітря -знижують температуру -створюють комфорт для життя Але була проблема — часу не було. Чому саме тополя Тополя стала ідеальним варіантом через поєднання кількох факторів. 1. Максимальна швидкість росту Це ключовий момент. Тополя: -росте значно швидше за більшість дерев -вже через 3–5 років дає відчутну тінь...

Людина, яка живе лише 7 секунд: реальна історія, що змушує інакше подивитись на пам’ять і життя

 Уяви, що ти прокидаєшся.  Не просто після сну —  а ніби після повного “обнулення”.  Ти відкриваєш очі, дивишся навколо…  і не розумієш абсолютно нічого.  Хто ти.  Де ти?.  Що було до цього моменту?.  Порожнеча.  Не така, як “забув, куди поклав телефон”.  А повна відсутність минулого.  Саме так живе людина, історія якої здається вигаданою —  але вона абсолютно реальна.  Його звати Клайв Вірінг. Життя “до”: блискучий розум і музика До того, як усе змінилося, Клайв був людиною, якій можна було позаздрити.  Він — професійний музикант, диригент, викладач.  Людина з феноменальною пам’яттю.  Він запам’ятовував складні музичні партитури,  працював із хорами, виступав, викладав.  Його життя було насиченим, осмисленим, повним.  У нього була дружина, робота, улюблена справа.  Все, що ми називаємо “нормальним життям”.  Один день, який стер усе У 1985 році він захворів.  Звичайний віру...