Важливим складником когнітивної сфери людини є пам’ять. У популярній культурі пам’ять іноді розглядається як сховище, у якому містяться наші спогади. Також пам’ять нерідко порівнюють із відеозаписом, який фіксує певні події, потім цей запис зберігається в мозку, а в разі, коли виникає потреба, його можна відтворити. Однак насправді пам’ять працює інакше.
Як і у випадку сприйняття, пам’ять є не відбитком минулого досвіду, а його реконструюванням. Вона нагадує не перегляд відеофільму, а радше намагання сконструювати з окремих вирваних кадрів цілісний сюжет. Звичайно, іноді можна цілком точно запам’ятати щось, наприклад, вірш чи номер телефону, але коли йдеться про складнішу інформацію, то людина її структурує. Скажімо, після прочитання роману читачі запам’ятають основні сюжетні лінії і декотрі деталі, які їх особливо вразили. Або ж, при запам’ятовуванні списку слів, у пам’яті відкладаються не так самі слова, як значення і асоціації, пов’язані з ними. В одному експерименті учасників попросили запам’ятати перелік слів, серед яких були слова “ліжко”, “ковдра” і “позіхати”, але не було слова “спати”. Коли учасникам згодом дали новий список слів і попросили зазначити ті, які вони впізнали з попереднього списку, учасники нерідко впізнавали слово “спати”.
Інформація запам’ятовується вибірково, на запам’ятовування впливає попередній досвід людини, її психологічний стан, її установки. При відтворенні спогадів людина використовує ментальні схеми – наприклад, відвідування ресторану чи поїздка на роботу передбачають ряд досить шаблонних дій. Коли людину просять згадати певну подію, скажімо, вона стала свідком ДТП, то в її спогадах може бути якась обставина, яка була насправді відсутня, але добре вписується в шаблон – так, людина може згадати, що бачила бите скло на місці аварії, хоча насправді битого скла там не було.
Вибірковість запам’ятовування обумовлена тим, що людина щохвилини стикається зі значно більшою кількістю інформації, ніж здатна опрацювати. Для ілюстрації можна запропонувати такий експеримент: спробуйте якомога детальніше згадати, як виглядає інтер’єр кімнати за вашою спиною. В якому порядку стоять книги на поличці? З якого боку лежить подушка на дивані? Як розставлені дрібні речі? Хоча зараз ви пробуєте пригадати об’єкти, які не раз були у вас перед очима, але, мабуть, ця вправа викликала у вас певні труднощі. Вона добре ілюструє, що пам’ять – це не фотографія чи відеозапис.
У різних учасників згадки про одну й ту ж подію, яка відбулася багато років тому, можуть досить сильно відрізнятись. І причиною тому є не стільки погана пам’ять, скільки те, що спогади переплітаються з іншими світоглядними компонентами: самооцінкою, Я-концепцією, картиною світу. Так, бажання добре виглядати у власних очах веде до упереджених інтерпретацій. Людина у своїх спогадах підрихтовує події, змінює акценти, щось пропускає, щось викривляє, а якщо певна подія згадується не раз, то викривлення накопичуються. Такі викривлення часто мають неусвідомлений характер, і людина щиро вірить, що її пам’ять відтворює справжню картину. Особливо переконливими видаються ті спогади, які людина пригадує до деталей. Проте яскравість і детальність спогадів ще не гарантує їх істинності, адже людина може додумати деталі заднім числом.
До порушень пам’яті належать псевдоремінісценції – коли у спогадах відтворюються події, які відбувалися насправді, але в інший час; або ж різні події, які насправді відбувались у різний час, поєднуються в одну. Наприклад, подію, яка сталася з людиною у випускному класі школи, вона може потім згадати як випадок, що стався з нею, коли вона навчалася в університеті.
Що одним порушенням є конфабуляція – неправдиві спогади, у яких переплелись достовірні спогади й вигадка. Серед іншого, там варто звернути увагу на ефект Мандели, який показує, що можливі не лише індивідуальні, а й колективні хибні спогади.
Цікавим різновидом помилок пам’яті є криптомнезія – згадування прочитаних чи побачених у фільмі ситуацій як справжніх подій, або ж, навпаки, сприйняття справжніх подій як прочитаних чи побачених у кінофільмі. Іноді криптомнезія може бути причиною ненавмисного плагіату, коли людині спадає на думку певна ідея чи висловлювання, яке вона сприймає як нове, хоча ця інформація насправді була нею прочитана колись давно. Скажімо, письменник у своїй творчості може відтворити якийсь сюжет чи обставину, про які він в юності читав у якійсь книжці, однак цілком щиро вважати, що це його ідея.
Хибні спогади можуть бути результатом фантазії, або цілеспрямованого навіювання з боку інших. В США в 1990-х спалахнула низка скандалів, пов’язана з так званою терапією відновлення спогадів (memory recovery therapy), коли на сеансах психотерапії клієнти пригадували якийсь травматичний епізод з дитинства, який начебто був витіснений з пам’яті і відновлений лише під час терапії. Американська дослідниця Е.Лофтус описує ряд випадків, коли в межах психотерапії клієнти згадували, як їх у дитинстві ґвалтували чи змушували брати участь у сатанинських ритуалах. Об’єктивного ж підтвердження цих спогадів не було – у жертв не було слідів кривавих ритуалів на тілі, а в декотрих клієнток, які згадували, як їх в дитинстві зґвалтував родич, дівоча пліва насправді не була порушена. У частини клієнтів спогади були досить яскравими, та насправді ці “спогади” виникли в результаті синтезу справжніх спогадів (наприклад, про обстановку дитячої кімнати) із навіюванням і підказками з боку психотерапевтів (які давали клієнтам завдання пофантазувати на тему зґвалтування в дитинстві). З часом клієнти забували про фантазійну природу декотрих компонентів своїх спогадів, і сприймали їх як справжні.
У пригадуванні певної події важливу роль відіграють неявні підказки. Так, в одному з експериментів учасники дивились відеозаписи ДТП. Згодом декотрих учасників запитали “З якою швидкістю їхали автомобілі, коли вони зіткнулись?”, а інших “З якою швидкістю їхали автомобілі, коли вони врізались один в одного?”. Другі учасники назвали вищу швидкість.
Хибні спогади можуть формуватись під впливом фейків. Журналісти Slate провели експеримент, у якому учасникам подали 5 неправдивих історій про недавні історичні події у США, і близько третини учасників згодом згадали котрусь із цих подій як правдиву. Згодом вчені теж провели подібний експеримент, у якому учасникам запропонували шість новинних сюжетів щодо дискусійного політичного питання, причому два з цих сюжетів були фейкові. Дослідники запитали учасників, чи чули вони раніше про котрусь із подій, згаданих в якомусь сюжеті. Половина учасників “згадали”, що вже чули принаймні про одну з двох вигаданих подій, і навіть застереження, що серед цих шести сюжетів є фейкові, не вберегло від хибних пригадувань.
Мабуть, найбільша підступність викривлень пам’яті криється у їхній непомітності для людини. Викривлені спогади видаються нам не менш правдивими, ніж справжні. Але можна запропонувати декотрі підказки, які допоможуть протидіяти помилкам пам’яті.
Насамперед, варто розуміти, що пам’ять нерідко дає збої, і не забувати, що спогади є не лише реконструюванням певних подій, а й їх конструюванням. Критично мисляча людина усвідомлює обмеження і погрішності власної пам’яті. Тож коли наступного разу зіткнетесь з тим, що ваші спогади про якусь подію відрізняються від спогадів іншого учасника цієї події, то не варто виключати, що помиляєтесь саме ви.
У багатьох випадках допомагає звернення до об’єктивних даних – пошук фактів, що підтверджують дату чи обставини певної події. Наприклад, була оприлюднена ситуація коли одна дівчина була явно спантеличена, коли дізналась, що відомий в окрузі місцевий політик, до якого вона ставиться дуже негативно, на минулих виборах до міськради балотувався від партії, за яку вона зараз збирається голосувати. Вона була переконана, що п’ять років тому цей політик висувався від іншої партії, казала, що добре пам’ятає бігборди з портретом цього кандидата на тлі тієї партійної символіки, тож була неабияк розгублена, коли їй вказали сторінку на сайті ЦВК, де було зазначено, яка партія насправді висунула того кандидата. Отже, навіть якщо здається, що ви добре щось пам’ятаєте, варто пошукати об’єктивні підтвердження, що пам’ять вас не обманює.
Зрештою, корисно вести щоденники і робити нотатки. Звернувшись до них через кілька років, ви можете з подивом виявити, наскільки ваша тодішня інтерпретація тих чи інших подій відрізняється від теперішньої.
 |
| Климчук Артемія |
Коментарі
Дописати коментар