Перейти до основного вмісту

3 людини, які врятували мільйони життів

26 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС сталася одна з найстрашніших катастроф 20 століття, яка стала найбільшою в історії атомної енергетики, аварією, яка за економічним збитком, так і за кількістю жертв. Співробітники електростанції проводили випробування систем, в результаті чого, в одному з чотирьох ядерних реакторів сталося два потужних вибухи й пожежа, в результаті чого атомний реактор почав плавитися.

Вибух спровокував викид радіації, яка в 400 разів перевищувала ефект атомної бомби, що вибухнула над Хіросімою. Десятки людей загинули одразу, незабаром жертви стали обчислюватися десятками тисяч. У сотень тисяч інших, наслідки позначаються протягом усього життя. За даними експертів, число довгострокових жертв отруєння радіацією, продовжує рости й 30 років після катастрофи.

Чорнобильська аварія була невимовним лихом. Але без зусиль і жертв трьох осіб, вона б обернулася воістину неймовірною катастрофою.

Наввипередки з другим вибухом.

Лише через п’ять днів після вибуху, 1 травня 1986 року, радянська влада, в Чорнобилі, зробила страшне відкриття: активна зона реактора, що вибухнув все ще плавилася. В ядрі містилося 185 тонн ядерного палива, а ядерна реакція продовжувалась з жахливою швидкістю.

Під цими 185 тоннами розплавленого ядерного матеріалу, знаходився резервуар з п’ятьма мільйонами галонів води. Вода використовувалася на електростанції, в якості теплоносія, і єдиним, що відділяло ядро ​​плавлючого реактора від води, була товста бетонна плита. Реактор  повільно пропалював цю плиту, спускаючись до води в тліючому потоці, розплавленого радіоактивного металу. Якби це розпечене ядро ​​реактора торкнулося води, воно б викликало масивний, забруднений радіацією паровий вибух. Результатом могло б стати радіоактивне зараження, більшої частині Європи. За кількістю загиблих, перший чорнобильський вибух виглядав би незначною подією.

Аварія на Чорнобильській АЕС.

Так, журналіст Стівен Макгінті (Stephen McGinty) писав: «Це спричинило б за собою ядерний вибух, який, за розрахунками радянських фізиків, викликав би випаровування палива в трьох інших реакторах, зрівняв з землею 200 квадратних кілометрів [77 квадратних миль], знищив би Київ, забруднив систему водопостачання, яка використовується 30 мільйонами жителів, і на більш ніж сторіччя зробив би північну Україну непридатною для життя »(The Scotsman від 16 березня 2011 року).

Школа  азіатських досліджень у 2009 році привела ще більш похмуру оцінку: якби плавляча серцевина реактора досягла води, тоді б здійнявся вибух який «знищив би половину Європи й зробив би Європу та Україну безлюдними, протягом приблизно 500 тисяч років».

Експерти, які працювали на місці, побачили, що плавлюче ядро ​​пожирало ту саму бетонну плиту, пропалювало її — з кожною хвилиною наближаючись до води.

Інженери негайно розробили план, щодо запобігання можливих вибухів вцілілих реакторів. Було вирішено, що через затоплення камери четвертого реактора, будуть занурюватися, в аквалангах,  три людини. Коли вони досягнуть теплоносія, то знайдуть пару запірних клапанів і відкриють їх, так щоб звідти повністю витекла вода, поки з нею не стикнулася активна зона реактора.

Для мільйонів жителів СРСР і європейців, яких чекала неминуча загибель, хвороби та іншої шкоди через насуваючий вибух, це був чудовий план.

Чого не можна було сказати про самих водолазів. Не було тоді гіршого місця на планеті, ніж резервуар з водою повільно плавлюючогося четвертого реактору. Всі прекрасно розуміли, що будь-який, хто потрапить в це радіоактивне вариво, зможе прожити досить, щоб завершити свою роботу, але, мабуть, не більше.

Чорнобильська трійка.

Радянська влада роз’яснила обставини насуваючого другого вибуху, план по його запобіганню і наслідки: по суті, це була неминуча смерть, від радіаційного отруєння.

Зголосилися три людини.

Троє чоловіків добровільно запропонували свою допомогу, знаючи, що це, ймовірно, буде останнім, що вони зроблять у своєму житті. Це були старший інженер, інженер середньої ланки й начальник зміни. Завдання начальника зміни полягала в тому, щоб тримати підводну лампу, так щоб інженери могли ідентифікувати клапани, які потрібно відкрити.

На наступний день, чорнобильська трійка наділа спорядження і занурилася в смертоносний басейн.

У басейні панувала непроглядна темрява, і світло водонепроникного ліхтаря у начальника зміни, як повідомляється, був тьмяним і періодично гас.

Просувалися в каламутній темряві, пошук не приводив до  результатів. Водолази прагнули завершити радіоактивне плавання, якомога швидше: в кожну хвилину занурення, ізотопи вільно руйнували їх тіла. Але вони досі не виявили зливні клапани. І тому продовжували пошуки, навіть не дивлячись на те, що світло могло, в будь-який момент згаснути, а над ними могла зімкнуться темрява.

Ліхтар дійсно перегорів, але сталося це вже після того, як його промінь освітив, з мороку, трубу. Інженери помітили її. Вони знали, що труба веде до тих самих засувок.

Водолази, в темряві, підпливли до того місця, де побачили трубу. Вони схопилися за неї й стали підійматися, перехоплюючи руками. Світла не було. Не було ніякого захисту від радіоактивної, згубної для людського організму іонізації. Але там, в темряві, були дві засувки, які могли врятувати мільйони людей.

Водолази відкрили їх, і вода ринула назовні. Басейн почав швидко порожніти.

Коли троє чоловіків повернулися на поверхню, їх справа була зроблена. Співробітники АЕС і солдати зустріли їх як героїв, такими вони й були насправді. Кажуть, що люди буквально стрибали від радості.

Протягом наступного дня, всі п’ять мільйонів галонів, радіоактивної води витекли з-під четвертого реактора. На той час, як розташоване над басейном, плавляче ядро ​​пройшло шлях до резервуара, води в ньому вже не було. Другого вибуху вдалося уникнути.

Результати аналізів, проведених після цього занурення, сходилися в одному: якби трійки не занурилася в басейн і не осушила його, від парового вибуху, який змінив би хід історії, загинули й постраждали сотні тисяч, або навіть мільйони людей.

Життя сотень тисяч людей врятували три людини.

Не дивлячись на те що, вони побували в руках смерті, 2-оє з них, живуть ще по сьогоднішній день, це
Олексій Ананенко і Валерій Беспалов, а Борис Баранов прожив 64 роки й помер у 2005 році. Ці герої своїм вчинком врятували мільйони людей.



Аліна Овчарова






 

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Інтерв'ю з головним фахівцем з автоматизації та забезпечення бізнес процесів Знаменською Нато Звіадівною

1)Як ви вважаєте, що змінилося у Вас за останні 5 років? -Прізвище 😁 Якщо серйозно, то досвід: оволоділа новими навичками і вміннями в професії. І внутрішньо, я думаю, всі ми багато чого переосмислили за ці роки, що залишили свій відбиток у нас назавжди. 2)Що допомагає вам ухвалити рішення у важких ситуаціях?  - В таких випадках я намагаюся зробити паузу, емоційно відсторонитися, якщо є багато сумнівів і немає однозначного рішення. Даю час моєму розуму опрацювати проблему у фоновому режимі. З мого досвіду після такої практики приходять найзваженіші рішення. 3)Як ви стали  головним фахівцем з автоматизації та забезпечення бізнес процесів і що вас найбільше мотивує у цій роботі?  -Шлях до цієї посади розпочався  ще “за часів давніх богів, воєвод та царів…”😁 Це був час, коли я не мала жодного попереднього уявлення про автоматизацію чи програмування, але з головою занурилася у цей світ. Мене надихає те, що це насамперед творчий процес. Це сфера, де неможливо зупинитися...

Звички їжі з 90-х

  Раніше був тотальний дефіцит та відсутність грошей, безкінечні черги, які треба було займати з вечора, щоб купити базовий продукт, якщо була городина, то ще можна було грести якось на бульбі і буряках, а як не, то дійсно, хоч лягай і помирай.  Це все наклалося на нашу ментальність. А ще, в 90-х не так давно була друга світова, а на додаток бабці і дідусі пам'ятали голодомор і передавали ці знання нам.  Дефіцит давно позаду, але ми чомусь все одно продовжуємо це робити.  Ми вміємо цінувати їжу. Їжа для нас щось сакральне.  Але ми маємо і іншу сторону медалі: їжа настільки сакральна, що її не можна викидати, не можна щоб вона портилась, навіть пліснявілий хліб чи здуті консерви мали йти в ланцюг харчування: не нам, так худобі чи тваринам.  Тут теж можна побачити позитив, ми вміємо, як ніхто в світі в "безвідходне", що дуже цінується в екологічному плані.  Та ми не вміємо в порційність і норму. Ми бачимо улюблений продукт чи страву і хочемо мати їх як н...

Жахливі звички при дистанційній роботі вдома

  Дистанційна робота, як і будь-який інший тип роботи, має свої переваги та недоліки. Попри свою популярність, цей тип роботи може негативно впливати на наше фізичне та психічне здоров’я.  Неорганізованість Ця звичка дуже негативно позначається на продуктивності. Через віддалену роботу люди перестали розмежовувати відпочинок і роботу. Новий робочий день часто починається коли попало і закінчується через це пізніше звичайного. Збиваються ритми, втрачається продуктивність. Постарайтеся планувати справи і організовувати робочий процес. Неправильний початок дня На віддаленій роботі люди перестали цінувати ранок. Коли ми йдемо на роботу, то вранці намагаємося насолодитися домашньою обстановкою. Коли людина весь час проводить вдома, ця частина дня стає для неї менш важливою. Ми немов відразу прокидаємося на роботі, це вбиває гарний настрій, а разом з ним і удачу, енергетику, продуктивність. Починайте день зі склянки води, зарядки і читання приємних новин. Відсутність режиму Під час ...