Перейти до основного вмісту

Давай знайомитись

Макій Альона

Доброго дня. Мене звати Альона, мені 29 років. Я з Миколаївської області. Маю вищу юридичну освіту. Про наш департамент я дізналась випадково, переглядаючи публікацію в інтернеті. Мене одразу зацікавила робота у нашому напрямку. Трудову діяльність я почала з посади завідувача сектору опіки, піклування та усиновлення служби у справах дітей. Потім виїхала до Польщі, де проживала близько 5 років. Але початок повномаштабного вторгнення змінив плани і вніс подальші корективи, тому повернулась в Україну, щоб проживати разом із сім'єю.  Маю у вільний від роботи час хобі - це манікюр, створюю красу на нігтиках знайомих. Також люблю переглядати серіали детективи. Моєю улюбленою цитатою є: "Зроби крок, і дорога з'явиться сама собою"- Стіва Джобса. Ставте собі завдання вище своїх сил:  по - перше, тому, що їх все одно ніколи не знаєш, а по -друге, тому, що сили і з'являються в міру виконання недосяжного завдання.


Мозгова Тетяна

Мене звати  Мозгова Тетяна, мені 42 роки. В нашому напрямку опинилась за пропозицією подруги. Першою роботою, під час навчання в університеті, був підробіток диспетчером в таксі. Стосовно хобі, то це для мене починаючи з весни працювати в саду, висаджувати квіти, декоративні кущі, формую клумби з квітів, у вільний час читаю, та подорожую з дітьми. В школі доречі найулюбленішими предметами були історія та література. Закінчила я Херсонський національний університет. Вчилась на факультеті технологій і дизайну, подобалось абсолютно все у навчанні) Одні з незабутніх подій у моєму житті - народження доньки і сина! У мене є улюблений заклад, це невеличке кафе, в нашому місті, тому що можна отак тихенько посидіти з дітьми або з подругою і спокійно, відсторонившись від “метушні цього світу” про щось поговорити))) Маючи магічну паличку я б загадала напевно - мир в усьому світі, щоб зникли всі хвороби і всі були щасливі, незалежно від обставин)))







Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Чому робота з дому виснажує більше, ніж офіс — особливо якщо ти постійно на дзвінках

  Здається, що працювати з дому — це комфорт.  Немає дороги.  Немає офісного шуму.  Можна зробити каву, сісти зручно, працювати у своєму ритмі.  Але якщо твоя робота — це дзвінки, графік і постійна взаємодія з людьми…  до кінця дня ти відчуваєш себе так, ніби прожив два.  І справа не тільки в кількості задач.  Справа в тому, як саме ця робота навантажує тебе. 1. Кожен дзвінок — це міні-стрес, навіть якщо ти цього не помічаєш.  Перед кожним дзвінком мозок робить маленьку підготовку:  що скажуть?  як відреагують?  чи буде конфлікт?  Навіть якщо ти досвідчений і впевнений —  ця мікронапруга все одно є.  Кожен дзвінок це серія мікростресів без повного відновлення. 2. Ти постійно тримаєш емоції під контролем Навіть коли клієнт:  грубий,  агресивний,  ігнорує,  провокує,  ти не можеш відповісти так, як хочеться.  Ти контролюєш:  тон голосу,  слова,  реакцію.  І це велич...

Чому після Другої світової війни масово висаджували тополі

Коли закінчилась війна, міста були не просто зруйновані — вони були непридатні для нормального життя. Руїни, пил, відсутність зелені, погане повітря, спека влітку.
Люди повертались у простір, який треба було відновлювати буквально з нуля. І саме в цей момент з’являється рішення, яке сьогодні багатьом здається дивним —
масова висадка тополь. Але це було не випадково. Це була продумана стратегія. Контекст часу: чому взагалі потрібні були дерева Після війни: -знищені парки і сквери -спалені або вирубані дерева -активне будівництво → пил і бруд -відсутність тіні і перегрів міст Зелені насадження були не “декором”, а необхідністю для виживання міського середовища. Дерева: -очищують повітря -знижують температуру -створюють комфорт для життя Але була проблема — часу не було. Чому саме тополя Тополя стала ідеальним варіантом через поєднання кількох факторів. 1. Максимальна швидкість росту Це ключовий момент. Тополя: -росте значно швидше за більшість дерев -вже через 3–5 років дає відчутну тінь...

Людина, яка живе лише 7 секунд: реальна історія, що змушує інакше подивитись на пам’ять і життя

 Уяви, що ти прокидаєшся.  Не просто після сну —  а ніби після повного “обнулення”.  Ти відкриваєш очі, дивишся навколо…  і не розумієш абсолютно нічого.  Хто ти.  Де ти?.  Що було до цього моменту?.  Порожнеча.  Не така, як “забув, куди поклав телефон”.  А повна відсутність минулого.  Саме так живе людина, історія якої здається вигаданою —  але вона абсолютно реальна.  Його звати Клайв Вірінг. Життя “до”: блискучий розум і музика До того, як усе змінилося, Клайв був людиною, якій можна було позаздрити.  Він — професійний музикант, диригент, викладач.  Людина з феноменальною пам’яттю.  Він запам’ятовував складні музичні партитури,  працював із хорами, виступав, викладав.  Його життя було насиченим, осмисленим, повним.  У нього була дружина, робота, улюблена справа.  Все, що ми називаємо “нормальним життям”.  Один день, який стер усе У 1985 році він захворів.  Звичайний віру...