Вітаю, дорогі любителі супчиків швидкоруч та суботнього нічогонероблення. Не знаю, як ви, а я обожнюю міфи. І ось нещодавно, під час чергового нападу екзистенційного роздуму, я задумалась: це зараз ми можемо за секунду відправити дурнуватий мем людині, яка сидить у Токіо та їсть сиру рибу. Але раніше наші предки могли навіть не підозрювати про існування Японії, не кажучи вже про її дивні суші-бари.
Проте є один дивний факт, від якого волосся дибом стає навіть у лисих. На нашій нещасній планеті є кілька міфічних істот, описи яких підозріло збігаються у народів, що жили на різних континентах і розділялися тисячами кілометрів
солоної води та непрохідних лісів. Вони біологічно не мали жодної змоги списати це один в одного, бо в них не було ані інтернету, ані пошти, ані навіть тверезого глузду.
То що виходить? Дракони раніше реально літали над селами, палили свиней і вимагали незайманих дівчат, бо вони були місцевими авіалініями? Чи всі наші предки одночасно отруїлися якимись галюциногенними грибами й вирішили, що це чудова ідея - вигадати однакову дичину? Давайте розбиратися, поки нас не забрали санітари.
Дракони: Літаючі вогнемети або чому не варто залишати кістки без нагляду
Почнемо з головних зірок будь-якого фентезі - драконів. Якщо ви думаєте, що дракон - це просто велика ящірка з проблемами печії, то ви майже праві. Але найцікавіше те, де саме цих лускатих виродків знаходили.
Європа: Тут дракон - це абсолютна потвора. Він обов'язково має крила, як у кажана, смердюче дихання, купу вогню в роті й нездоланне бажання спалити кілька бідних сіл, а потім зжерти найгарнішу дівчину. Європейський дракон - це суцільне втілення зла, депресії та середньовічного песимізму. Чому? Бо в Європі все й так було погано, то чому б не додати літаючого лускатого диявола?
Азія (зокрема Китай): О, тут зовсім інша історія. Китайський дракон - це поважний пан. Він схожий на довгого волохатого черв'яка з вусами, левовою мордою та лапами від орла. Він не палить хати, а керує дощем, річками та взагалі є символом імператорської мудрості. Якщо європейський дракон вас зжере, то китайський спочатку прочитає вам лекцію про конфуціанство, а вже потім підтопить ваше село водою.
Мезоамерика: Ацтеки й майя мали свого дракона - Кетцалькоатля. Це Пернатий Змій. Тобто гібрид курки й гадюки, який чомусь вирішив, що він бог. Він вимагав поклоніння і, звісно ж, трішки людських жертвоприношень, бо без цього середньоамериканські боги взагалі не вставали з ліжка.
Єдинороги: Рогаті конеподібні дебіли та криза ідентичності
Перейдемо до істот, які зараз прикрашають дівочі щоденники та піжами. Єдинороги. Ми звикли бачити їх як граційних білих коней із сяючим рогом на лобі, які харчуються веселками та какають метеликами. Але реальність, як завжди, набагато брудніша й неприємніша.
Європа: У середньовічних бестіаріях єдиноріг - це не миле конятко, а лютий, дикий і надзвичайно агресивний звір. Вважалося, що його ріг може нейтралізувати будь-яку отруту. Але спіймати його було практично неможливо. Єдиний спосіб - посадити в лісі непорочну дівчину. Єдиноріг нібито відчував її чистоту, приходив, клав свою рогату голову їй на коліна й засинав. А далі з кущів вибігали хоробрі мисливці й тупо забивали бідну тварину списами. Дуже гуманно, правда?
Азія (Цілінь): У Китаї був свій аналог - Цілінь. Але якщо ви чекаєте білого коника, то приготуйтеся: у нього тіло оленя, голова дракона, луска риби й ріг на лобі. Він вважався настільки святим і мирним, що навіть не наступав на живу траву, аби її не пом'яти. Від європейського коня-вбивці відрізняється приблизно так само, як пухнастий хом'як від розлюченого ротвейлера.
Перевертні та вампіри: Коли сусід занадто смердить і волохатий
А тепер зануримося у справжню пітьму, де люди перетворюються на вовків, а мерці смокчуть чужу кров. Перевертні й вампіри - це два головних болячки світового фольклору.
Перевертні (Лікантропи)
Майже в кожній культурі є міф про людину, яка перетворюється на звіра.
Європа: Тут переважали вовки (перевертні, вервольфи). Усе через те, що вовки були головними ворогами селян. Вони різали худобу й лякали людей у темних лісах.
Африка: Там люди «перетворювалися» на гієн або леопардів.
Південна Америка: У них були перевертні-ягуари.
Скандинавія: Берсерки, які одягали шкури ведмедів і настільки наїдалися мухоморів, що справді поводилися як дикі звірі, гризли власні щити й не відчували болю.
Але чому саме перетворення? Все просто: сказ та хвороби. Людина, укушена скаженим вовком, починає боятися води, у неї тече штиняча слинища з рота, вона стає агресивною, виє й кидається на людей. Для середньовічного селянина це виглядало так: «Васю вкусив вовк, і тепер Вася сам стає вовком! Спалимо Васю!». Додайте сюди гіпертрихоз (хворобу, коли все обличчя обрастає густою шерстю) та порфірію (генетичний розлад) - і ви отримаєте готового вервольфа без жодної магії.
Вампіри
Із вампірами все ще веселіше. Вони є всюди - від слов'янських упирів до азійських потвор, які літають у вигляді відрізаної голови з кишками (так, у Малайзії є міф про Пенанггалан - потвору, в якої з шиї звисають нутрощі).
Звідки взялися вампіри? З невігластва в медицині та процесах розкладання тіла.
Коли людину ховали, а потім через якийсь час розкопували могилу (наприклад, під час чуми, щоб підселити ще когось), вони бачили жах:
Нігті та волосся здавалися довшими (бо шкіра всохла й стягнулася).
Тіло роздулося, а з рота текла темна рідина (це нормальні процеси розкладання, а не наслідок того, що небіжчик вночі пив кров сусіда).
Якщо в труну встромити кілок, з легеней виходило залишкове повітря, створюючи звук, схожий на стогін або шипіння.
Звісно, темні селяни робили логічний висновок: «Ого, він стогне, він рожевий і з рота кров! Він живий і смокче нашу енергію!». І замість того, щоб закопати небіжчика назад, вони відрубували йому голову й запихали в рот цеглину. Про всяк випадок.
Як так вийшло: Колективна шизофренія чи щось більше?
То як же так сталося? Чому люди на різних кінцях світу, які ніколи не чули один про одного, вигадали абсолютно однакових потвор?
Тупо збіглося кілька факторів, які перетворили людство на колективних фантазерів:
Однакова анатомія та страхи: Усі люди мають два ока, один мозок і однаковий набір базових страхів. Ми всі боїмося темряви, незнайомих звуків у лісі, хижаків, хвороб і смерті. Наш мозок - це машина для пошуку патернів. Коли ми бачимо в темному кутку тінь від куща, мозок про всяк випадок каже: «Це потвора, біжи!». Краще помилитися й утекти від куща, ніж подумати, що це кущ, і бути зжертим тигром.
Аналогічні знахідки: Кістки вимерлих тварин є по всій Землі. Скап'янілий череп мамонта з великим отвором посередині (де був хобот) для грека виглядав як череп одноокого циклопа. Кістки динозаврів виглядали як дракони.
Хвороби й психози: Погане харчування, спори ріжків у хлібі (які викликають галюцинації, подібні до ЛСД), сказ, порфірія, отруєння чадним газом у хатах без димарів - наші предки постійно перебували під кайфом або в стані легкого психозу.
Зіпсований телефон: Торговці й мандрівники переповідали казки. Один побачив носорога, розповів другому, той додав крила, третій сказав, що той дихає вогнем. Через десять переповідей звичайний застуджений індійський слон перетворювався на стометрового літаючого диявола.
Отже, ні, дракони не літали над планетою, єдинороги не какали метеликами, а вампіри не були сексуальними блідими хлопцями з кубиками пресу. Всі ці міфічні істоти - це просто результат того, що наші предки дуже сильно боялися невідомого, не мали під рукою підручника з біології і надто багато часу проводили в темних лісах без супутникового інтернету.
Так що наступного разу, коли побачите дивний силует у темній кімнаті, не спішіть шукати срібні кулі чи кликати священика. Швидше за все, це просто ваша купа непраного одягу, яка чекає, поки ви нарешті зберетеся з силами та ввімкнете пральну машинку.
 |
| Климчук Артемія |
.png)
