Ви коли-небудь пробували поговорити з людиною, яка прочитала книжку до того, як за нею вийшов фільм, серіал чи гра? Вітаю, ви добровільно вступили в контакт із найнебезпечнішою сектою у світі. Ці душні істоти з виразом обличчя мученика, який щойно з'їв лимон і запив його оцтом, обов’язково вилізуть із найглибшої нори Reddit чи коментарів під трейлером, щоб кричати на весь інтернет: "Книга була кращою! Екранізація - це плювок у душу автора, куди дивляться правозахисники?!".
Будемо чесні: зараз Голлівуд випускає такі ремейки, що під час перегляду дійсно хочеться виколоти собі очі іржавою виделкою, залити вуха розплавленим свинцем і піти жити в печеру до ведмедів. Сучасні продюсери вміють тільки переробляти вашу дитячу ностальгію на туалетний папір заради швидкого бабла. Але це не непорушне правило!
Іноді трапляється диво. Адаптація не просто витирає ноги об оригінал, а вибиває з нього весь дух і стає культовою грою чи фільмом на століття.
Сьогодні ми глянемо ТОП-3 таких адаптацій, після яких самі автори мали б платити премії тим, хто їх переробив.
«Хрещений батько»: Як вирізати 300 сторінок бульварного сміття і виліпити Шекспіра
Якщо ви скажете кіноману, що «Хрещений батько» - це екранізація звичайного бульварного чтива, він знепритомніє від обурення. Але роман Маріо П'юзо дійсно був просто книгою для читання в туалеті чи поїзді.
Ви чекали епічну мафіозну драму? Ха! Книга П'юзо була затягнута дивними другорядними лініями. Наприклад, автор витратив десятки сторінок на детальні описи анатомії жіночих органів однієї з героїнь та її пластичної операції у Лас-Вегасі! Серйозно, Маріо П'юзо писав про гінекологію, поки Дон Корлеоне на задньому плані вирішував справи мафії.
Френсіс Форд Коппола подивився на це бульварне чтиво, взяв великі ножиці й прибрав увесь цей «смітник». Коппола залишив тільки суть - трагедію родини, ціну влади та падіння душі Майкла Корлеоне. Він перетворив дешевий детектив на епічну кінематографічну шекспірівську драму. Музика Ніно Рота, тіні, атмосфера та гра Брандо й Пачіно зробили з посередньої книжки головний фільм в історії кіно. Без Копполи про роман П'юзо вже б давно всі забули.
«Відьмак»: Як польські програмісти врятували нудного діда з душевного тупика
Ні, одразу зупиніться і влучте собі реп'яхом у око ті, хто подумав про серіал від Netflix. У того потворно-кольорового видовища з Генрі Кавіллом у пластиковому обладунку та ельфами з тренажерного залу від “Відьмака” залишилося хіба що біле волосся і два мечі на спині. Мова про справжній шедевр - ігрову трилогію від CD Projekt RED, а саме The Witcher.
Цикл романів Анджея Сапковського - це важлива віха слов'янського фентезі. Але будьмо відверті, поки фанати не прийшли палити моє житло: сама книга досить посередня. Ідея і загальний сюжет прикольний, але виконання… Загалом цикл книг мали всі шанси так і залишитися локальним польським явищем поруч із журналами про вирощування картоплі.
Книжковий Ґеральт 70% часу страждає від надмірної рефлексії, ниє про свою «страждальницьку мутантську долю», розпускає соплі та веде нескінченні, смертельно нудні філософські діалоги з кожним зустрічним бродячим дегенератом. Масштабні війни? Та автору було просто ліньки їх описувати! Битви лишаються «за кадром», бо Сапковському цікавіше написати ще 40 сторінок про те, як Ґеральт сидить у кущах і сумує за Йеннефер.
До того ж книга мало розкриває лор. Якщо ви не знаєте слов'янську міфологію, вам буде дуже важко зрозуміти, що за потвору зараз б'є відьмак. От йде наш Відьмак виконувати замовлення на Полуденицю і ніхто вам не розкаже, що це за хрінь така, вчить власну міфологію.
Але прийшли польські програмісти з CD Projekt RED і перетворили локальний твір на світове явище рівня «Володаря перснів». Вони взяли багату слов'янську міфологію, але викинули нудоту і додали дикої динаміки. Вони розкрили сіру мораль через глибші сюжетні лінії (згадайте трагедію Кривавого Барона чи долю шабашу відьом на Кривовухових болотах - це ж чистий кайф!).
Гра дала гравцеві відчуття особистої участі в історії, перевершивши темп і розмах паперового оригіналу. А дід Сапковський після цього ще роками бігав по судах, вимагаючи грошей за те, що його книжки завдяки грі нарешті почали купувати за межами Польщі.
«Парк Юрського періоду»: Як перетворити сухий підручник зі статистики на дитячий захват і рвані кінцівки
Майкл Крайтон - чудовий письменник, якщо вам треба терміново заснути. Його книга «Парк Юрського періоду» була похмурим, сухим науковим трилером. Вона на 50% складалася з графіків, таблиць та монологів про математичну теорію хаосу. Динозаври там здавалися не величними монстрами, а нудними лабораторними пацюками, які випадково виросли до розмірів будинку.
А потім прийшов Стівен Спілберг - людина, яка продає динозаврів краще за всіх у всесвіті. Спілберг подивився на цей підручник з математики, викинув 80% сухих графіків у смітник і зробив із нього захопливе видовище. Фільм 1993 року дав глядачеві те, чого книжка дати не могла принципово - первісний дитячий захват і трепет.
Коли ви вперше бачите велетенського брахіозавра під величну музику Джона Вільямса, ви взагалі забуваєте про теорію хаосу! Ви просто сидите з відкритою пащею, як десятирічна дитина.
Спілберг революціонізував спецефекти в кіно та геніально збалансував дитяче відчуття дива з тваринним жахом (особливо коли тиранозавр зжер адвоката на унітазі). Книга була просто похмурою статтею про шкоду біотехнологій, а фільм став безсмертним кіноатракціоном.
Висновок: Поважайте гарні мутації, а не нудні оригінали
Тож коли наступного разу якийсь інтелектуальний сноб у розтягнутому светрі почне пихтіти, що "книга завжди краща", просто смійтеся йому в обличчя.
Оригінал - це деколи просто сирий матеріал. Іноді потрібен справжній геній (режисер чи розробник ігор), щоб відсікти все зайве мотлохове м'ясо, викинути авторські комплекси і створити культовий шедевр.
Адаптації - це не завжди парад дегенератів. Іноді це єдиний спосіб врятувати хорошу ідею від її власного автора!
 |
| Климчук Артемія |
.png)
